Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

ХЕСУС МАРТІН | ЖИТТЄПИС

«Єгова врятував мене у найважчий момент мого життя»

«Єгова врятував мене у найважчий момент мого життя»

Я народився в Мадриді в 1936 році. Цей рік багато іспанців ніколи не забудуть. Тоді почалася кривава громадянська війна.

 Війна лютувала в Іспанії близько трьох років. Вона багато кого покалічила фізично та емоційно. Для мого тата війна теж не пройшла безслідно. Великим потрясінням для нього було те, що католицькі священики брали активну участь у війні. Тож, хоча він щиро вірив у Бога, він вирішив, що не буде хрестити мене і мого брата в католицькій церкві.

Франсіско Франко підтримував тісні зв’язки з католицькою церквою

 У 1950 році в наші двері постукало двоє Свідків Єгови. Татові сподобалося те, що вони розповідали, і він погодився щотижня вивчати Біблію. Мені в той час було 14 років, і я думав лише про футбол. Тато хотів, щоб я прочитав публікації, які залишили Свідки, але мене вони не цікавили. Пам’ятаю, як одного дня я прийшов додому з футболу і запитав маму: «Ці біблійні вчителі знову тут?» — «Так, сидять у вітальні з татом». Почувши це, я побіг на вулицю.

 На щастя, тато не здавався і продовжував вивчати. Він полюбив істини з Біблії і в 1953 році охрестився як Свідок Єгови. Тоді мене почала розбирати цікавість. Я засипав тата запитаннями і навіть захотів мати власну Біблію. Тато попросив молодого Свідка на ім’я Максімо Мурсія вивчати зі мною Біблію. Через 2 роки я охрестився у річці Харама, що на схід від Мадрида. Мені тоді було 19.

Проповідуємо в часи диктатури Франко

 У 1950-ті роки проповідувати і збиратися разом було непросто. Країною правив диктатор Франсіско Франко. Він хотів, щоб в Іспанії була лише католицька релігія. Тому поліція вистежувала Свідків Єгови. Ми проводили зібрання у приватних домах і старалися не привертати уваги сусідів, бо вони могли на нас донести. Ми проповідували від дому до дому, але дуже обережно — заходили в два або три будинки, а потім швидко йшли в інший квартал. Багато хто нас слухав, але були й ті, кому наше проповідування не подобалося.

Брат Франц на одному з конгресів, які ми проводили таємно

 Пригадую: якось двері відкрив католицький священик. Я сказав, для чого прийшов, а він у відповідь: «Хто дав вам на це право? Ви знаєте, що я можу викликати поліцію?» Я сказав, що ми до цього готові, і додав: «Ісуса теж хотіли арештувати. То що вже казати про його послідовників?» Відповідь священику явно не сподобалася, і він пішов дзвонити в поліцію. Звичайно, я відразу пішов геть.

 Хоча такі неприємні випадки бували частенько, кілька сотень вісників в Іспанії не здавалися, бо бачили, що країна готова до духовних жнив. У лютому 1956 року мене, 19-річного юнака, призначили спеціальним піонером a. Більшість піонерів були молодими і недосвідченими, але в Іспанії служило кілька місіонерів, які нас навчали і підбадьорювали. Мене разом з іншим молодим піонером призначили в місто Аліканте, де ще ніхто не проповідував. Всього за кілька місяців ми почали багато біблійних вивчень і розповсюдили сотні публікацій.

 Звичайно, наша діяльність не залишилася непоміченою. Через кілька місяців поліція арештувала нас і конфіскувала наші Біблії. Нас протримали 33 дні у в’язниці в Аліканте, а потім відвезли в Мадрид. Там нас звільнили. Але це був лише початок.

Найважчий момент мого життя

 Коли мені було 21, мене призвали в армію. Я мав з’явитися в казарми в Надорі — місті у північному Марокко, яке тоді перебувало під іспанським протекторатом. Там я з повагою пояснив свою позицію старшому лейтенанту. Я сказав, що не буду служити у війську і не вдягну військову форму. Тоді під конвоєм військових поліцейських мене відвезли у в’язницю Рострогордо в місті Мелілья, де я мав чекати на військовий трибунал.

В’язниця Рострогордо в Мелільї

 Іспанський військовий командир у Марокко вирішив ще до судового розгляду вибити мені дурощі з голови. Мене принижували, 20 хвилин били батогом, а потім копали ногами, аж поки я напівпритомний впав на підлогу. Але начальнику в’язниці і цього було мало. Він притиснув мою голову своїм армійським чоботом до підлоги, так що в мене пішла кров. Після цього мене повели в його кабінет. Він кричав на мене: «Ти думаєш, що це все? Тебе будуть бити щодня». Він наказав посадити мене в камеру у підвалі. У цій сирій і темній камері мене охопило почуття безнадії.

 Досі пам’ятаю, як я лежав на голій підлозі камери з закривавленою головою. В мене було тільки тоненьке покривало. Час від часу в камері бігали щурі. Я лежав на підлозі і молився про силу і витривалість. Я благав Єгову знову і знову, щоб він почув мене з цього холодного підземелля b.

 Наступного дня мене побили вдруге. Цього разу начальник в’язниці наказав іншому військовому бити мене, поки він не скаже досить. Мені здавалося, що я більше не витримаю. Другої ночі в камері я благав Єгову допомогти мені.

 На третій день мене знову повели в кабінет начальника в’язниці. Я боявся найгіршого і, заходячи в кабінет, помолився до Єгови. На мене чекав суддя військового трибуналу, дон c Естебан, який мав розпочати проти мене судовий процес.

 Дон Естебан побачив на моїй голові пов’язки і запитав, що сталося. Спочатку я не хотів говорити, тому що боявся помсти. Але все-таки сказав йому правду. Вислухавши мене, дон Естебан сказав: «Я не можу врятувати тебе від трибуналу. Але ніхто тебе більше і пальцем не торкнеться».

 І справді, до кінця ув’язнення мене більше не били. Я так і не дізнався, чому дон Естебан вибрав саме цей день для розмови зі мною. Я впевнений, що це була відповідь Єгови на мої молитви. Єгова врятував мене у найважчий момент мого життя. Він не допустив, щоб тиск на мене був більшим, ніж я міг витримати (1 Коринфян 10:13). Під час судового процесу я ні на хвилину не втрачав довіри до Єгови.

В’язниця Оканья

 Мене засудили до 19 років, а потім дали ще 3 за «непослух». У марокканській в’язниці я провів приблизно 15 місяців. Тоді мене перевели у в’язницю Оканья, що біля Мадрида. Там я мав відбувати решту терміну ув’язнення. У порівнянні з Рострогордо в’язниця Оканья була раєм. Тепер у мене в камері було ліжко з матрацом і кілька простирадл. З часом мене призначили вести бухгалтерію у в’язниці. Але під час довгого ув’язнення я страждав від самотності. Дуже бракувало спілкування з духовними братами.

 Мене час від часу відвідували батьки. Проте цього було так мало! Батьки розповіли мені про братів, які теж відмовились від військової служби. Тож я просив Єгову, щоб він послав до мене у в’язницю хоча б одного брата. Єгова знову відповів на мої палкі молитви — і так, що я й не сподівався. Невдовзі у в’язницю Оканья перевели трьох вірних братів. Це були Альберто Контіхош, Франсіско Діас і Антоніо Санчес. Нарешті після чотирьох років я міг проводити час у товаристві братів. Ми разом вивчали Біблію і проповідували іншим в’язням.

Виходжу на свободу і відновлюю служіння

 Зрештою в 1964 році мене звільнили умовно. Замість 22 років я відсидів лише 6 з половиною. Відразу ж у перший день після звільнення я побував на зібранні. Я витратив на таксі до Мадрида всі свої скромні заощадження, але прибув на зібрання вчасно. Яке ж це було щастя знову опинитися серед братів і сестер! Я радів, що міг відвідувати зібрання. Але я також хотів знову служити піонером. Незважаючи на переслідування, правду приймало багато щирих людей. Перед нами відкривалося широке поле для діяльності.

 Приблизно в цей час я зустрів Мерседес — молоду активну сестру, яка служила спецпіонером. Вона була смиренною, готовою проповідувати кожному. Мене привабили її доброта і щедрість. Ми закохалися і через рік одружилися. Мерседес стала для мене великою підтримкою.

З Мерседес невдовзі після весілля

 Через кілька місяців після весілля нас запросили виконувати роз’їзну працю. Щотижня ми відвідували інший збір: ходили з братами на зібрання і в проповідування. По всій Іспанії утворювалися нові збори, і наші одновірці потребували допомоги і підбадьорення. Якийсь час я допомагав у підпільному офісі Свідків Єгови у Барселоні.

 У 1967 році в Іспанії був прийнятий закон про релігійну свободу. Нарешті ми відчули полегшення! У 1970 році Свідки Єгови в Іспанії були визнані законом. Тепер ми могли вільно збиратися, мати свої Зали Царства і навіть філіал.

Нові завдання у служінні Єгові

 У 1971 році ми з Мерседес стали постійними членами родини Бетелю у Барселоні. Але через рік Мерседес завагітніла, і в нас народилась донечка, Абігаїль. Нам довелося припинити бетелівське служіння і взятися за нове завдання — виховання нашої донечки.

 Коли Абігаїль підросла, філіал запитав нас, чи можемо ми повернутися до роз’їзної праці. Звичайно, ми молилися до Єгови і радилися зі зрілими братами. Один старійшина сказав: «Хесус, раз ти потрібний у роз’їзній праці, то погоджуйся». Так почався новий етап нашого життя, який приніс нам багато радості. Спочатку ми відвідували збори неподалік від нашого дому. Завдяки цьому ми могли і відвідувати збори, і піклуватись про Абігаїль. А коли донька стала дорослою, ми змогли повністю зосередитись на роз’їзній праці.

 Ми з Мерседес провели у роз’їзному служінні 23 роки. Мені дуже подобалося це служіння. Я часто підбадьорював молодих, розповідаючи їм випадки зі свого життя. Деякий час я служив викладачем у школах для старійшин і повночасних служителів, які проводилися в мадридському Бетелі. Цікаво, що приблизно за 3 кілометри від Бетелю тече річка Харама — та сама річка, де я охрестився в 1955 році. Я і подумати не міг, що пройде кілька десятків років — і я буду тут навчати інших виконувати важливі завдання в служінні Єгові.

Проводжу заняття в теократичній школі

 З 2013 року ми знову служимо спеціальними піонерами. Мушу визнати, що мені було нелегко пристосуватися до змін. Але я розумію, що такі зміни були до ліпшого. Недавно в мене з’явилися проблеми зі здоров’ям. Я переніс складну операцію на серці. В усі ці важкі моменти я покладався на Єгову, і він ніколи мене не покидав. Я також вдячний своїй дружині Мерседес, яка віддано підтримує мене вже 56 років.

 Я люблю згадувати час, коли навчав молодих братів і сестер, очі яких горіли ентузіазмом. Я бачив у них себе в юності, коли тільки починав служити Єгові. Це правда, що моє життя було не завжди легким. Але разом з важкими моментами були й радісні. І навіть у своїх випробуваннях я побачив щось позитивне. Вони навчили мене не покладатися на власні сили. Я вдячний Єгові, що він додавав мені сил і був зі мною у найважчі часи (Філіппійців 4:13).

Ми з Мерседес і далі служимо повночасно

a Спеціальний піонер — це повночасний служитель, який готовий служити там, куди його призначить філіал Свідків Єгови. Часто спеціальних піонерів посилають у місцевості, де існує потреба у проповідниках.

b Ця камера, площею лише 4 квадратних метри, стала моїм домом на сім місяців. У ній не було нічого, навіть туалету. Я спав на сирій землі, вкриваючись тоненьким покривалом.

c Слово «дон» — це форма ввічливого звертання, яку використовують перед ім’ям людини в іспаномовних країнах.