Невже це дерево?

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В АВСТРАЛІЇ

ПОСЕРЕД австралійського чагарникового ландшафту приземкуваті й округлі баобаби здаються чудернацькими і навіть потворними. Під час посушливого сезону дорослі баобаби скидають листя. Тоді вони більше нагадують якихось дивних створінь, аніж дерева. Наче казкові велетні, вони тягнуть до неба свої гілки-щупальця. За повір’ям аборигенів, це дерево було прокляте і перевернуте догори ногами.

Молоді баобаби порівняно стрункі й досить привабливі. Але з віком їхні сіруваті стовбури розбухають і вкриваються вузлами та тріщинами. Як написав 1837 року мандрівник Джордж Ґрей, баобаби «виглядають так, ніби страждають на якусь хворобу». Чому ж вони настільки відрізняються від інших дерев? За що їх так люблять і цінують аборигени та інші мешканці посушливих районів Австралії?

Трохи про назви

Баобаби ростуть в Африці, на Мадагаскарі та у північно-західній Австралії. Хоча в більшості мов назва дерева звучить «баобаб», австралійці звикли називати його баабом. Як каже один австралійський гуморист, корінні жителі люблять уживати всілякі скорочення, щоб менше говорити і часом не проковтнути всюдисущих мух. От вони і змінили «баобаб» на «бааб». Ця назва відразу прижилась.

Баобаб також називають деревом дохлих щурів. Звідки така неприємна назва? Плоди баобаба, які звисають на довгих ніжках, здалека нагадують підвішених за хвіст пацюків. До того ж коли пошкодити квітку баобаба, вона в’яне і починає смердіти гнилим м’ясом. Але здорові квітки — великі, білі й пахучі.

Секрет виживання

Баобаби облюбували собі віддалений регіон Кімберлі в Західній Австралії і сусідній штат Північна територія. Там вони пристосувалися до короткого сезону заливних мусонних дощів і до довшого сезону посухи.

Живучість баобабів просто виняткова. Деякі з них мають по кілька сотень років. «Навіть якщо дерево обгоріло чи повністю окільцьоване *, воно зазвичай  виживає і, “загоївши рани”, продовжує рости»,— каже фахівець з фізіології рослин Д. Херн. Він додає: «Життєздатність дерева настільки велика, що поки його цілком не знищать, воно буде рости далі». Один баобаб мали переправити за океан і запакували його в дерев’яний ящик. Поки вантаж чекав відправки, дерево пустило коріння через щілини упаковки і вкоренилось у ґрунті.

Баобаби ростуть у руслах висохлих річок, на кам’янистих схилах або піщаних рівнинах. Нерідко вони височіють над усіма іншими деревами. На плато Кімберлі деякі баобаби здіймаються вгору на 25 метрів, а то й більше. Окружність їхніх стовбурів майже така сама, як і висота.

Своїх об’ємних розмірів баобаб набуває завдяки воді. Подібно до губки, його м’яка й волокниста деревина здатна утримувати велику кількість рідини. У сезон дощів стовбури баобабів вбирають воду і сильно розбухають. А під час посухи дерева поволі «худнуть».

Протягом непривітних зимових місяців листопадні дерева виживають завдяки тому, що скидають усе своє листя. Баобаби втрачають його в довгий період посухи. Коли ж цей час добігає кінця, на дереві з’являються квіти і розпукується нове листя, що передвіщає прихід дощового сезону. Через таку особливість місцеві жителі іноді називають баобаб календарним деревом.

Квітки баобаба зацвітають на кілька годин і тільки вночі. Зранку, після сходу сонця, вони в’януть. Плоди мають видовжену форму. Дозріваючи, вони падають на землю, розбиваються і викидають насіння.

Дерево життя

Аборигени, які живуть в районі Кімберлі, здавна вживають у їжу насіння, листя, камедь і коріння баобаба. Свіже насіння має смачний білий м’якуш. У часи засухи аборигени жують волокнисту деревину й коріння, які містять цінну вологу. А в дощовий сезон місцеві жителі іноді знаходять воду в дуплах дерева, а також у заглибинах між стовбуром і гілками.

У 1856 році на плато Кімберлі вирушила експедиція Августа Ґреґорі. Через деякий час члени команди захворіли на цингу. Вони почали варити «щось подібне на джем» з серцевини баобабових плодів. І оскільки м’якуш цих плодів багатий на вітамін С, чоловіки швидко одужали.

Мовчазні свідки минулих часів

У минулому баобаби служили своєрідними «дошками оголошень» як для аборигенів, так і для європейців. Якось, 1820 року, дослідницьке британське судно «Мермейд» пристало до берега в районі Кімберлі на ремонт. Адміралтейство вимагало залишати якісь знаки в кожному місці, де команда висаджувалася на берег. Послухавшись цієї вказівки, капітан судна Філліп Паркер Кінг вирізав на стовбурі величезного баобаба напис: «HMC Mermaid 1820».

 Коли на дереві зробили цю помітку, окружність стовбура сягала майже 9 метрів. Сьогодні вона становить понад 12 метрів. Тепер напис не такий чіткий, як колись, проте він досі служить пам’яткою про тих ранніх дослідників. На деяких старих баобабах збереглося чимало інших повідомлень — справжня цікавинка для туристів з усього світу.

Прибувши на плато Кімберлі, європейські поселенці почали використовувати розлогі баобаби як дороговкази, призначати біля них зустрічі і розбивати табори. Нерідко скотарі разом зі своєю худобою відпочивали під величезними баобабами, на яких красувалися колоритні написи: «Готель Орієнталь», «Клубний готель» чи «Королівський готель».

Одного разу, 1886 року, ворожі аборигени викрали човен німецького поселенця, Августа Лукануса. На 100-кілометровому шляху до міста Віндем він зі своїми супутниками мав перейти через річки, які кишіли крокодилами. Зі щоденника одного мандрівника вони дізналися, що той закопав під великим баобабом біля Пітт-Спрінгса теслярські інструменти і викарбував на цьому дереві свої ініціали. Луканус та його друзі знайшли те дерево й інструменти. Тож вони «зрубали досить великого баобаба» і за п’ять днів зробили каное. Воно добре трималося на воді, і вся команда безпечно дісталася додому.

Серед найвідоміших баобабів є так звані дерева-в’язниці Дербі та Віндема, що ростуть неподалік однойменних міст. Порожнини в кожному з цих гігантів достатньо великі, аби помістити кількох людей. Багато хто вважає, що в XIX сторіччі ці баобаби використовувались як в’язниці. Однак деякі сучасні історики піддають сумніву такі твердження. І все таки дерева-в’язниці приваблюють багато туристів.

Баобаби і мистецтво

Колись на стовбурах баобабів вирізьблювали картини. Тепер цього не роблять. Щоб втілити свої вміння, місцеві художники використовують овальні плоди баобаба, які можуть сягати 25 сантиметрів завдовжки і 15 сантиметрів у діаметрі.

Обравши відповідний плід, різьбяр викарбовує кишеньковим ножем на коричневій шкаралупі складні малюнки. Найчастіше зображають тварин, людей та сцени полювання. Такі витвори мистецтва популярні серед колекціонерів і туристів. Їх також скуповують невеликі крамниці.

Може, баобаб не такий великий, як секвоя, не такий стрункий, як тополя, і не такий барвистий, як клен восени, але він по-своєму унікальний. Це могутнє й витривале дерево — важлива рослина для посушливих теренів Австралії. Більш того, баобаб прославляє нашого Творця і, очевидно, свідчить про Його почуття гумору.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 17]

Квітки розпускаються вночі і в’януть через кілька годин

[Ілюстрація на сторінці 18]

Плащоносна ящірка, вирізьблена на плоді баобаба