Розкажіть, будь ласка, дещо про себе та про свою сім’ю.

Мій батько був шевцем, а мама працювала на фермі. Мені ж хотілося стати вченим. Я захоплювалася гарними квітами, птахами й комахами і вважала, що вони є результатом надлюдської мудрості.

Тож ви завжди вірили у Творця?

Ні. Сумніви щодо існування Бога закралися ще в дитинстві. Коли мій батько раптово помер від серцевого нападу, я міркувала: «Чому Творець такого прекрасного світу допускає страждання і смерть?»

Чи наукові дослідження допомогли вам знайти відповідь на це запитання?

Не відразу. Ставши молекулярним біологом, я почала вивчати смерть клітин — природну, запрограмовану загибель клітин людського організму. Вона дуже відрізняється від патологічної смерті клітин, яка призводить до запалення і гангрени. Ще кілька років тому вчені не надавали великої ваги дослідженню цього процесу, хоча з ним прямо пов’язаний стан нашого здоров’я.

А як запрограмована смерть клітин пов’язана зі здоров’ям людини?

Наше тіло складається з мільярдів мікроскопічних клітин. Практично всі вони повинні відмирати і замінюватись новими. Кожен вид клітин має свою тривалість життя. Деякі оновлюються кожних кілька тижнів, інші — кожних кілька років. Для того щоб зберігати крихку рівновагу між загибеллю і формуванням клітин нашого організму, система запрограмованої смерті клітин має бути чітко відрегульована.

 Які можуть бути порушення цього процесу?

Як показали дослідження, коли клітини не відмирають у належний час, постає загроза ревматоїдного артриту або раку. Якщо ж вони гинуть раніше визначеного часу, то це може призвести до хвороби Паркінсона або хвороби Альцгаймера. Мої дослідження пов’язані з пошуком методів лікування цих недуг.

Як вивчення смерті клітин вплинуло на вас?

Щиро кажучи, я була спантеличена. Цей дивовижний процес був запущений кимось, хто прагне, щоб ми були здорові. Тож мене і далі мучило запитання: «Чому люди страждають і помирають?» Я не знаходила відповіді.

Однак ви були впевнені, що запрограмована загибель клітин — це результат задуму.

Так. Складність цього процесу просто приголомшлива. Його досконалість і чіткість свідчать про неперевершену мудрість. Я переконана, що це Божа мудрість. За допомогою потужних мікроскопів я вивчаю складні механізми, які регулюють загибель клітин. Деякі механізми, якщо потрібно, можуть запустити процес знищення в лічені секунди. Клітини самі беруть участь у власному знищенні. Цей процес настільки продуманий, що вселяє благоговіння.

Ви мали запитання про Бога і страждання. Як ви знайшли відповіді?

У 1991 році до мене додому прийшло подружжя Свідків Єгови. Я запитала їх, чому ми помираємо. У відповідь вони показали мені слова з Біблії, записані в Римлян 5:12. Там сказано, що «через одного чоловіка у світ увійшов гріх, а через гріх — смерть». Якби перший чоловік залишився слухняним Богові, то міг би жити вічно. Я відразу побачила, що це узгоджується з моїми науковими дослідженнями. По суті, я завжди розуміла, що смерть людей не входила в Божий намір. Оскільки майже всі клітини людського організму регулярно відновлюються, вічне життя цілком можливе.

Як ви переконалися, що Біблія є Божим Словом?

У Біблії в Псалмі 139:16 про Бога сказано: «Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени». Як біохімік, я досліджую генетичну інформацію, записану в наших клітинах. Звідки псалмописьменник знав про неї? Чим більше я вивчаю Біблію, тим глибше переконуюсь, що вона була написана під Божим натхненням.

Хто допоміг вам зрозуміти біблійні вчення?

Один Свідок Єгови запропонував мені вивчати Біблію. Нарешті я дізналась, чому Бог допускає страждання. Крім того, з Біблії я довідалась, що згідно з Божим наміром смерть буде знищена назавжди (Ісаї 25:8). Для нашого Творця буде не складно зробити так, щоб дивовижні системи людського організму діяли досконало і ми змогли жити вічно.

Як завдяки біблійним знанням ви змогли допомогти іншим?

У 1995 році я стала Свідком Єгови. З того часу я використовую кожну нагоду, щоб ділитися з іншими набутими знаннями з Біблії. Якось у моєї колеги трапилося горе. Її брат покінчив життя самогубством. У її церкві навчають, що Бог ніколи не пробачить самогубцям їхній гріх. Однак я розповіла колезі про біблійну надію на воскресіння (Івана 5:28, 29). Її дуже зворушило і потішило те, що Творець дбає про нас. У такі хвилини я усвідомлюю, що коли розповідаю іншим про біблійні істини, то це приносить мені більше задоволення, ніж наукові дослідження!