Перейти до матеріалу

Брат Чарльз Рутаганіра вдячний своїм одновірцям, які, керовані любов’ю, дбали про нього і захищали його життя, ризикуючи власним

1 СЕРПНЯ 2019 РОКУ
РУАНДА

Геноцид в Руанді: 25-та річниця трагедії

Геноцид в Руанді: 25-та річниця трагедії

Геноцид в Руанді 1994 року був одним з наймасштабніших і найжахливіших геноцидів у сучасній історії. За оцінками ООН, протягом 100 днів було вбито від 800 000 до 1 000 000 осіб. Жертвами геноциду стали люди з племен тутсі й хуту, які відмовлялися брати участь у різанині. Отже, кожному з 2500 Свідків Єгови в Руанді загрожувала смертельна небезпека.

Загинуло приблизно 400 наших руандійських братів і сестер, переважно з племені тутсі. Багато Свідків Єгови з племені хуту також були вбиті, бо не хотіли брати участі в заворушеннях і захищали своїх одновірців-тутсі.

Брат Чарльз Рутаганіра з племені тутсі, очевидець жахливих подій, які сталися 25 років тому, і досі чітко пам’ятає той недільний ранок, коли його ледве не вбили, однак саможертовна любов одновірців урятувала йому життя.

Понад тридцять людей оточили його будинок. Чарльз не розумів, що відбувається: «Майже всі вони були моїми сусідами. Ми щодня віталися одне з одним». Але того ранку їх наче підмінили. Вони вдерлися в дім Чарльза. «Їхні налиті кров’ю очі палали ненавистю. Вони були як голодні хижаки, готові роздерти свою здобич»,— згадує брат Рутаганіра.

Лише за те, що Чарльз Рутаганіра належав до племені тутсі, натовп накинувся на нього з мачете, списами й палицями з цвяхами. Його жорстоко побили, витягли на вулицю і залишили помирати. Чарльз лежав на землі, напівпритомний і весь у крові. До нього підійшла група людей з лопатами, щоб закопати тіло. Імовірно, один чоловік впізнав у братові мирного християнина і запитав: «Чому вони вбили цього Свідка Єгови?» На це ніхто нічого не відповів. Раптом почав падати сильний дощ, і вони пішли.

Самуель Рвамакуба, брат з племені хуту, який жив неподалік, почув про те, що сталося з братом Рутаганірою. Хоча бушувала злива, він сказав синові перенести брата Чарльза до них додому. Двоє інших братів з племені хуту, незважаючи на небезпеку, мужньо несли для пораненого одновірця ліки та бинти. Однак убивці шукали брата Рутаганіру. Коли його знайшли в будинку сім’ї хуту, їхній лідер пригрозив: «Ми вирішимо цю проблему завтра вранці».

Усі брати й сестри з племені хуту знали, що, допомагаючи Свідкам-тутсі, вони ризикують своїм життям. Брат Рутаганіра згадує: «Якщо якусь людину хотіли вбити, а ви намагалися врятувати їй життя, то вони вбили б і вас, і її».

Оскільки брат Рвамакуба належав до хуту, то мав можливість втекти, безперешкодно пройшовши блокпости, на яких цілодобово чергували озброєні ополченці. Але він не хотів залишати свого пораненого брата-тутсі, тож сказав йому: «Я тебе не покину. Де помреш ти, там помру і я».

Наступного ранку почалися вуличні сутички з опозицією — і вбивці втекли.

Згодом стан здоров’я брата Рутаганіри покращився, отож він повернувся додому. Багато братів і сестер у його зборі важко переживали втрату близьких їм людей. Інші страждали від психологічних і фізичних травм через катування та зґвалтування. «Перші кілька місяців після геноциду були особливо важкими»,— згадує брат Рутаганіра. Але, виявляючи любов та чуйність, брати і сестри з племен хуту й тутсі, допомагали одне одному подолати це горе. Брат Рутаганіра додає: «Вони докладали великих зусиль, щоб уникати поділення і лицемірства».

У квітні 2019 року в Національному центрі громадянських прав і прав людини в Атланті (штат Джорджія) відбулася виставка, яка розповідала історії тих, хто вижив, і тих, хто загинув під час геноциду в Руанді

Незважаючи на горе, Свідки Єгови в Руанді почали знову проводити зібрання та проповідувати. В служінні вони зустрічали багатьох людей, які потребували потіхи: деякі з них сумували за померлими близькими, інші мучилися докорами сумління за свої жахливі вчинки. Багато руандійців відчували, що їхні сусіди, політичні лідери, а особливо церкви, до яких вони належали, зрадили їх. (Дивіться інформацію в рамці « Роль церкви у геноциді в Руанді».)

Мирна поведінка народу Єгови була дуже помітна серед руандійців. Одна сім’я Свідків Єгови сховала ледве знайому їм учительку-католичку з племені тутсі та її шістьох дітей. Ця жінка каже: «Я дуже вдячна Свідкам Єгови... Більшість знала, що вони не беруть участі в кровопролитті».

Після геноциду багато руандійців почали приходити на зібрання. Кожен вісник проводив у середньому три біблійних вивчення. У 1996 службовому році кількість Свідків Єгови в Руанді зросла більш ніж на 60 відсотків, бо людей приваблювала правда з Божого слова.

Для багатьох, особливо для тих, хто вижив, 25-та річниця геноциду — це час для роздумів. Брат Рутаганіра та інші очевидці тих подій упевнені, що християнська любов набагато сильніша, ніж расова ненависть. «Ісус Христос вчив своїх учнів любити одне одного більше, ніж самого себе,— каже брат Рутаганіра.— Я живий, бо така любов справді панує серед народу Єгови» (Івана 15:13).