Алекс Мак-Гілліврей, наглядач австралійського філіалу, в глибоких роздумах походжав по своєму офісі. Уже декілька днів йому не давала спокою одна проблема, і ось нарешті він зрозумів, як її вирішити. Тож йому треба було поговорити з Френком Райсом.

Кілька тижнів тому брат Райс приїхав до філіалу. Він пізнав правду ще в підлітковому віці й невдовзі почав служити колпортером, тобто піонером. Цей 28-річний відважний колпортер понад десять років проповідував в Австралії, подорожуючи на велосипеді, мотоциклі, верхи на коні та в житловому автофургоні. Тепер Френк ненадовго зупинився в Бетелі, перед тим як поїхати в нову територію.

Брат Мак-Гілліврей запросив Френка до себе в офіс, показав йому на карті острови, що на північ від Австралії, і запитав: «Френку, чи не хотів би ти поїхати сюди? Тут ще ніхто не проповідував».

Френк із захопленням почав розглядати острови, які, наче низка перлів, прикрашали Індійський океан. Це була Нідерландська Ост-Індія (сучасна Індонезія) *. На цих островах мешкали мільйони людей, які ще ніколи не чули доброї новини про Боже Царство. Показавши на столицю Індонезії, Батавію (сьогодні Джакарта), Френк промовив: «Саме звідси я хотів би почати!»

У 1931 році Френк Райс прибув до Джакарти, великого метушливого міста на острові Ява. Він винайняв кімнатку неподалік від центру міста та заставив її коробками з біблійною літературою, що дуже здивувало власницю помешкання.

«Спершу я почувався розгубленим і тужив за домом,— розповідав Френк.— Люди довкола були одягнені в білі бавовняні і лляні костюми, а на голові носили тропічні шоломи від сонця. Я ж знемагав від спеки у грубому австралійському одязі. До того ж  я не знав жодного слова голландською чи індонезійською. Помолившись до Єгови, я вирішив, що в діловій частині міста хтось має розмовляти англійською. Саме там я почав проповідувати, і ця територія виявилася дуже плідною».

Оскільки більшість жителів Джакарти розмовляла голландською, Френк став завзято вивчати цю мову, щоб донести їм правду, і вже невдовзі він свідчив від дому до дому. Також цей ревний брат взявся за індонезійську та поступово опановував і її. «Трудність полягала в тому, що в мене не було ніякої літератури цією мовою,— розповідав він.— Але Єгова покерував так, що я познайомився з індонезійцем, який був вчителем. Він зацікавився правдою і навіть погодився перекласти брошуру “Де Знаходяться Померші?”. Потім були перекладені й інші брошури, і незабаром чимало людей, які розмовляли індонезійською, почали відгукуватися на біблійну звістку».

У листопаді 1931 року до Джакарти приїхало ще двоє піонерів з Австралії, 25-літній Клем Дешомп та 19-річний Білл Гантер. Вони привезли з собою піонерський дім на колесах, який став одним з перших житлових автофургонів в Індонезії. Вивчивши кілька фраз голландською, ці брати вирушили в проповідницьку подорож по великих містах острова Ява.

А в 1935 році ще один витривалий піонер з Австралії, Чарлз Гарріс, за прикладом Клема та Білла здійснив подібну подорож. Він об’їздив більшу частину острова у своєму житловому автофургоні та на велосипеді, залишаючи людям літературу п’ятьма мовами: англійською, арабською, голландською, індонезійською та китайською. Бувало, що за рік він розповсюджував приблизно 17 000 публікацій.

 Така наполеглива праця Чарлза не проходила повз увагу інших. Якось один урядовець з Джакарти запитав брата Клема Дешомпа:

— Скільки ваших людей працює у Східній Яві?

— Тільки одна людина,— відповів наш брат.

— Думаєте, я в це повірю? — гаркнув урядовець.— Судячи з того, що всюди стільки вашої літератури, вас має бути ціле військо!

У той час піонери постійно подорожували, аби донести біблійну звістку якомога більшій кількості людей. «Ми побували майже в кожному куточку острова і рідко коли розмовляли з кимось двічі»,— розповідав Білл Гантер. На своєму шляху вони рясно сіяли  насіння правди, і це згодом принесло багатий духовний врожай (Еккл. 11:6; 1 Кор. 3:6).

Піонери з Яви вже приблизно з 1936 року розмірковували над тим, як розпочати проповідницьку працю на Суматрі — шостому за величиною острові у світі. Цей гористий острів, через який проходить екватор, вкритий вологими тропічними лісами і болотами. Тут також є багато великих міст та плантацій.

Вирішивши послати на Суматру Френка Райса, піонери зібрали гроші йому на дорогу. Тож Френк вирушив до Медана, що в Північній Суматрі, взявши з собою дві сумки для свідчення, 40 коробок з літературою та трохи грошей. Френк мав сильну віру, тому відразу розпочав проповідування. Він і на мить не сумнівався, що Єгова подбає про всі його потреби у цьому призначенні (Матв. 6:33).

В останній тиждень служіння в Медані, Френк зустрів привітного голландця, який запросив його до себе на каву. Френк розповів йому, що шукає автомобіль, бо має намір поширювати добру новину по всьому острові. Чоловік показав свою зламану машину в саду і сказав:

— Я продам вам своє авто за 100 гульденів *, якщо ви його відремонтуєте.

— Я не маю таких грошей,— відповів Френк.

Чоловік пильно глянув на Френка і запитав:

— Ви справді хочете проповідувати по всій Суматрі?

— Так.

 — Тоді ремонтуйте машину та забирайте її. Розрахуєтесь зі мною, коли у вас з’являться гроші.

Френк взявся до роботи, і невдовзі автомобіль був полагоджений. Пізніше він писав: «З вірою у серці, з повним баком пального і з великою кількістю літератури я вирушив звіщати добру новину мешканцям Суматри».

За рік Френк Райс опрацював увесь острів і повернувся до Джакарти. Там він продав машину за 100 гульденів і надіслав гроші добродію з Медана.

Через кілька тижнів Френк отримав листа з Австралії, в якому повідомлялось про його нове призначення. Він негайно спакував речі та попрямував до Індокитаю (сучасні Камбоджа, Лаос та В’єтнам).