Лист до галатів. Назви біблійних книг, очевидно, не були частиною тексту оригіналу. Як видно зі стародавніх рукописів, наприклад папірусного кодексу P⁴⁶, їх додали пізніше, безсумнівно, для того, щоб чітко розрізняти книги. (Див. медіагалерею, «Лист Павла до галатів».) Інші стародавні рукописи, такі як Ватиканський і Сінайський кодекси (обидва датуються IV століттям н. е.), містять ту саму назву, що й кодекс P⁴⁶.

До зборів Галатії. Під час першої місіонерської подорожі Павла в 47—48 рр. н. е. Павло і Варнава, проходячи через Галатію (див. коментар до слова Галатії в цьому вірші), відвідали пісідійську Антіохію, Іконію, Лістру і Дервію — міста в південній частині цієї місцевості (Дії 13:14, 51; 14:1, 5, 6). Вони зустріли там багатьох людей, які з радістю прийняли добру новину, і заснували християнські збори (Дії 14:19—23). Насіння правди, посіяне серед галатів, принесло добрі плоди. Наприклад, Тимофій був родом з Галатії (Дії 16:1). До «зборів Галатії», яким писав Павло, належали як юдеї, так і неюдеї, серед яких були обрізані прозеліти та необрізані язичники (Дії 13:14, 43; 16:1; Гл 5:2), і, без сумніву, дехто мав кельтське походження. Збори цієї місцевості згадуються також в інших листах Грецьких Писань. Наприклад, приблизно в 55 р. н. е. Павло у своєму листі до коринфян написав, що дав «зборам у Галатії» вказівки відкладати кошти для допомоги нужденним (1Кр 16:1, 2; Гл 2:10). Через кілька років (бл. 62—64 рр. н. е.) Петро у своєму першому листі звертався зокрема до «тимчасових жителів, розпорошених у... Галатії» (1Пт 1:1; див. коментар до Гл 3:1).

Галатії. У першому столітті н. е. Галатією називали місцевість і римську провінцію в центральній частині сучасної Малої Азії. (Див. глосарій.)

Галати. Очевидно, тут Павло звертається до християн у зборах, які були на території південної частини Галатії, де він проповідував. (Див. коментар до Гл 1:2.)

Нехай з вами буде незаслужена доброта й мир. Павло використовує таке вітання в 11 своїх листах (1Кр 1:3; 2Кр 1:2; Гл 1:3; Еф 1:2; Флп 1:2; Кл 1:2; 1Фс 1:1; 2Фс 1:2; Тит 1:4; Флм 3). Подібним вітанням він починає свої листи до Тимофія, але додає слово «милосердя» (1Тм 1:2; 2Тм 1:2). Вчені зазначають, що замість звичного в таких контекстах слова «вітаю» (грецькою ха́йрейн), Павло вживає співзвучне йому грецьке слово (ха́ріс), яким виражає своє бажання, щоб збори повною мірою відчували «незаслужену доброту». (Див. коментар до Дії 15:23.) Вжите далі слово «мир» нагадує про традиційне єврейське вітання — шало́м. (Див. коментар до Мр 5:34.) Згадуючи про «незаслужену доброту й мир», Павло, очевидно, підкреслює те, які стосунки християни можуть мати з Богом Єговою на підставі викупу. Коли Павло вказує на джерело незаслуженої доброти і миру, то говорить про Бога, нашого Батька, і про Господа Ісуса Христа як про двох окремих осіб.

Нехай буде з вами незаслужена доброта й мир. Див. коментар до Рм 1:7.

Цього світу. Тут вживається грецьке слово айо́н, основне значення якого «вік». Воно може стосуватися ситуації, що склалась у певний період чи епоху, або особливих ознак і обставин, що характеризують якийсь період чи епоху. (Див. глосарій, «Вік».) Оскільки «цей світ» перебуває під владою Сатани, характерні ознаки і дух світу формуються під його впливом (Еф 2:1, 2).

Світу. Тут вживається грецьке слово айо́н, основне значення якого «вік». Воно може стосуватися ситуації, що склалась у певний період чи епоху, або особливих ознак і обставин, що характеризують якийсь період чи епоху (2Тм 4:10; див. глосарій, «Вік»). «Теперішній злий світ», про який говорить Павло, очевидно, виник через деякий час після Потопу. Тоді люди почали вести неправедний спосіб життя, вони грішили і бунтувалися проти Бога і його волі. Хоча християни в першому столітті н. е. жили в час, коли існував «злий світ», вони не були його частиною. Вони були врятовані від цього світу завдяки викупній жертві Ісуса Христа. (Див. коментар до 2Кр 4:4.)

Амінь. Або «нехай буде так». Грецьке слово аме́н є транслітерацією єврейського слова, що походить від кореня ама́н (означає «бути вірним; гідним довір’я»). (Див. глосарій.) «Амінь» говорили на знак згоди з клятвою, молитвою або якимось твердженням. Письменники Грецьких Писань часто використовували це слово після слів хвали Богові, як робить Павло у цьому вірші (Рм 16:27; Еф 3:21; 1Пт 4:11). А в деяких випадках словом «амінь» висловлювалось бажання, щоб Бог виявив ласку читачам листа (Рм 15:33; Єв 13:20, 21). Також це слово показувало, що письменник цілком погоджується з написаним (Об 1:7; 22:20).

Амінь. Див. коментар до Рм 1:25.

О нерозумні галати! Грецьке слово ано́етос, перекладене як «нерозумні», не обов’язково означає, що християнам в Галатії бракувало розумових здібностей. За визначенням одного словника, у цьому контексті воно вказує на «небажання користуватися своїми розумовими здібностями, аби щось зрозуміти». Перед тим Павло нагадав галатам, що вони визнані праведними не тому, що дотримувалися Мойсеєвого закону, а тому, що повірили в Ісуса Христа (Гл 2:15—21). Ісус звільнив їх від осуду, який ніс Мойсеїв закон. (Див. коментар до Гл 2:21.) Деякі галати нерозсудливо відмовлялися від такого дорогоцінного звільнення і поверталися до Закону, який вже був застарілий і міг лише засуджувати їх (Гл 1:6). Сказавши «О нерозумні галати!», Павло докорив їм за те, що вони зробили крок назад.

Фальшивих братів. Грецьке слово псеуда́делфос («фальшивий брат») вживається лише тут і в 2Кр 11:26. За визначенням одного словника, це «той, хто лише називається християнином». Прихильники юдаїзму в зборах Галатії вдавали з себе духовних чоловіків, але насправді вони схиляли інших у зборі до того, щоб знову скрупульозно дотримуватися Мойсеєвого закону. (Див. коментар до Гл 1:6.) Павло каже, що ці чоловіки «непомітно ввійшли» до збору, вони «прокралися і вишукують, як би обмежити» свободу християн. Цим він показує, що вони хитро і обережно поширювали свої згубні вчення. (Пор. 2Кр 11:13—15.)

Юдаїзм. Панівна релігія, яку сповідували юдеї за днів Павла. У Грецьких Писаннях це слово вживається лише в Гл 1:13, 14. Хоча прихильники юдаїзму стверджували, що в усьому дотримуються Єврейських Писань, у першому столітті ключову роль в юдаїзмі відігравали «батьківські традиції». (Див. коментар до Гл 1:14.) Ісус засуджував ці традиції, а також людей, які позбавляли сили Боже слово (Мр 7:8, 13).

Ви покликані до свободи. Тут Павло попереджає християн: якщо вони піддадуться плотським, тобто грішним, бажанням, то зловживатимуть свободою, яку мають як служителі Христа (Гл 2:4; 4:24—31). Якщо ж вони цінують цю свободу, то будуть використовувати її, щоб з любові смиренно служ[ити] один одному як раби. (Див. коментарі до Гл 5:1, 14.)

Нехай буде проклятий. Павло попереджає християн у Галатії про «тих, хто... хоче перекрутити добру новину про Христа» (Гл 1:7). Він, очевидно, мав на увазі чоловіків, які ставили юдейські традиції вище за добру новину. Павло каже, що християни повинні вважати «проклятим» кожного (навіть ангела), хто звіщав би їм якусь іншу добру новину — не таку, яку вони прийняли спочатку. Він повторює це попередження у вірші 9. Грецьке слово ана́тема, перекладене як «проклятий», буквально означає «те, що відклали». Спочатку воно стосувалося приношень, пов’язаних з обітницею, які відкладали, або відділяли, у храмі як щось святе. У цьому контексті воно стосується того, що відділене як щось негідне або непридатне (1Кр 12:3; 16:22; див. коментар до Рм 9:3). У Септуагінті зазвичай використовується те саме грецьке слово для перекладу єврейського слова хе́рем, яке стосується речей або людей, «присвячених для знищення» або «відділених для знищення» (Пв 7:26, прим.; 13:17).

Ви так швидко відвертаєтесь. Тут Павло прямо говорить, чому пише цього листа. Хоча Павло був у тій місцевості не так давно, дехто у зборах Галатії вже почав відвертатися від християнських вчень. У цьому листі Павло говорить про тих, хто «погано вплинув» на галатів (Гл 3:1), зокрема про «фальшивих братів», які «прокралися» у збори. (Див. коментарі до Гл 2:4; 3:1.) Декотрі з тих братів були прихильниками юдаїзму і заявляли, що християни повинні дотримуватися Мойсеєвого закону. (Див. коментар до Гл 1:13.) Вони наполягали на своєму, хоча апостоли і старійшини в Єрусалимі вже прийняли рішення, що язичники не зобов’язані виконувати Мойсеїв закон (Дії 15:1, 2, 23—29; Гл 5:2—4). Зі слів Павла видно, що ті брати боялися переслідування і хотіли догодити юдеям, які противилися християнам (Гл 6:12, 13). Ці фальшиві брати, можливо, стверджували, що Павло не був справжнім апостолом, і намагалися «відлучити» збори від Павла (Гл 1:11, 12; 4:17). Крім того, деякі галати, мабуть, мали неморальні бажання та схильність до чвар і пихатості. Такі бажання і схильності, згадані Павлом в останній частині листа, могли відвернути їх від Бога (Гл 5:13—6:10).

Інакшу добру новину. «Фальшиві брати» (Гл 2:4) проповідували «якусь іншу» добру новину, яка відрізнялась від того, чого були навчені християни в Галатії. Добра новина, яку їм на початку проповідував Павло, включала в себе «добру новину про Христа» (Гл 1:7, 8). Вона була пов’язана зі свободою, яку дає Христос, тобто свободою від рабства успадкованого гріха і «прокляття Закону» (Гл 3:13; 5:1, 13 і коментар). Ця добра новина «не [була] чимось людським» (Гл 1:8, 9, 11, 12; 2Кр 11:4; див. коментар до Гл 1:8).

Завдає вам клопотів. Згідно з одним словником, грецьке дієслово, вжите Павлом, може означати «розбурхувати; тривожити; порушувати спокій; приводити в замішання». У цьому та в інших віршах це слово стосується випадків, коли людину намагаються похитнути духовно чи вибити з колії різними ідеями (Дії 15:24; Гл 5:10). Те саме дієслово використовується в Дії 17:13, де говориться про юдеїв, які прийшли «підбурити натовпи» у Верії.

Про́клятим. Тобто тим, кого прокляв Бог. Тут Павло використовує гіперболу, або перебільшення. Він говорить, що готовий постраждати замість своїх братів — невірних юдеїв, на яких мало спасти Боже прокляття за те, що вони відкинули обіцяного Месію. (Пор. Гл 3:13.) Цими словами Павло показує, що готовий зробити все від нього залежне, щоб допомогти їм прийняти те, що Бог передбачив для спасіння.

Нехай буде проклятий. Павло попереджає християн у Галатії про «тих, хто... хоче перекрутити добру новину про Христа» (Гл 1:7). Він, очевидно, мав на увазі чоловіків, які ставили юдейські традиції вище за добру новину. Павло каже, що християни повинні вважати «проклятим» кожного (навіть ангела), хто звіщав би їм якусь іншу добру новину — не таку, яку вони прийняли спочатку. Він повторює це попередження у вірші 9. Грецьке слово ана́тема, перекладене як «проклятий», буквально означає «те, що відклали». Спочатку воно стосувалося приношень, пов’язаних з обітницею, які відкладали, або відділяли, у храмі як щось святе. У цьому контексті воно стосується того, що відділене як щось негідне або непридатне (1Кр 12:3; 16:22; див. коментар до Рм 9:3). У Септуагінті зазвичай використовується те саме грецьке слово для перекладу єврейського слова хе́рем, яке стосується речей або людей, «присвячених для знищення» або «відділених для знищення» (Пв 7:26, прим.; 13:17).

Для слабих я став слабим. Хоча Павло говорив переконливо, він брав до уваги чутливе сумління деяких юдеїв та язичників у зборі, і тому можна сказати, що він «став слабим» для слабих (Рм 14:1, 13, 19; 15:1).

Кого я намагаюся схилити на свій бік: людей чи Бога? Павло захищається, оскільки «фальшиві брати» в Галатії, очевидно, стверджували, що він пристосував свою звістку, щоб схилити галатів на свій бік (Гл 2:4). Наприклад, ті противники, мабуть, заявляли, що Павло проповідував обрізання, коли йому це було вигідно (Гл 5:11). Грецьке слово пе́йто, перекладене тут як «схилити на свій бік», також може означати «вмовити; переконати; здобути чиєсь схвалення». По суті, Павло запитує: «Чиє схвалення я намагаюся здобути: людей чи Бога?» Звичайно, він хотів здобути схвалення Бога, а не людей. Хоча Павло використовував різні методи, проповідуючи добру новину різним групам людей (див. коментар до 1Кр 9:22), але він ніколи не змінював самої звістки, щоб здобути їхнє схвалення. (Див. коментар до вислову хіба я намагаюся догоджати людям у цьому вірші.) У попередніх віршах він чітко сказав, що є лише одна звістка правди — «добра новина про Христа» (Гл 1:6—9).

Хіба я намагаюся догоджати людям? Дехто заявляв, що Павло підлещується до людей, щоб здобути їхнє схвалення. Але відповідь на запитання Павла очевидна — він не намагався догоджати людям. Якби він так робив, то показав би, що не є рабом Христа (1Фс 2:4).

Тому, що отримав об’явлення. Тут Павло згадує подробицю, якої нема в розповіді Луки у книзі Дії (Дії 15:1, 2). Христос, голова християнського збору, очевидно, дав Павлу об’явлення, в якому наказав йому звернутися до апостолів і старійшин в Єрусалимі з важливим питанням про обрізання (Еф 5:23). Ця історична зустріч відбулася приблизно 49 року н. е. Згадуючи про це об’явлення, Павло далі спростовує звинувачення прихильників юдаїзму, які твердили, що він не справжній апостол. Павло був справжнім апостолом, адже сам Ісус вибрав його і давав йому вказівки в об’явленнях (Гл 1:1, 15, 16).

Об’явленню. Павло використав грецьке слово апока́ліпсіс, яке буквально означає «розкриття; відкриття; виявлення». У Грецьких Писаннях воно часто стосується того, що Бог або Ісус розкривають людям духовні істини. У цьому вірші Павло каже, що добру новину, яку він проповідує, він отримав завдяки об’явленню, і це об’явлення було не від людини, а від самого Ісуса Христа. Цей факт був ще одним доказом того, що Павло — справжній апостол. Як і всі інші апостоли, Павло почув добру новину та отримав своє завдання безпосередньо від Ісуса (1Кр 9:1; Еф 3:3). Далі у своєму листі Павло згадує про конкретне об’явлення, в якому Христос доручає йому піти в Єрусалим до апостолів і старійшин та підняти питання про обрізання. (Див. коментар до Гл 2:2.)

Надзвичайні. Коли Павло каже, що об’явлення, які він отримав, були «надзвичайні», то вживає грецьке слово гіперболе́, і цим підкреслює, що їх неможливо ні з чим порівняти. (Див. коментар до 2Кр 12:2.) Це грецьке слово трапляється вісім разів у Грецьких Писаннях і тільки в листах Павла. Воно перекладається по-різному, залежно від контексту. Наприклад, у 2Кр 4:7 цим словом описується «сила, яка перевершує людську», а в 2Кр 1:8 — «величезні утиски», яких зазнали Павло і його товариші. (Див. глосарій, «Гіпербола».)

Батьківські традиції. Грецьке слово пара́досіс, перекладене тут як «традиції», стосується того, що комусь передається і чого необхідно дотримуватись; це може бути інформація, вказівки або звичаї. Тут Павло говорить про систему релігійних традицій, яких дотримувалися юдейські релігійні провідники, особливо фарисеї і книжники. Хоча їхня релігія ґрунтувалася на Єврейських Писаннях, ці релігійні провідники додали багато традицій, яких не було в Божому Слові (Мт 15:2, 3; Мр 7:3, 5, 13; див. коментар до Гл 1:13). Павло був «сином фарисеїв» і отримав освіту від юдейських релігійних вчителів, таких як Гамаліїл, котрий був шанованим вчителем фарисейської традиції (Дії 22:3; 23:6; Флп 3:5; див. коментар до Дії 5:34). І, як пояснює Павло, саме ревність до традиційних вірувань прабатьків стала причиною того, що він «переслідував і руйнував Божий збір» (Гл 1:13; Ів 16:2, 3).

Силу, яка перевершує людську. Вислів «яка перевершує людську» — це переклад грецького слова гіперболе́. Тут Павло говорить про надзвичайну силу, яку може дати лише Бог. (Див. коментар до 2Кр 12:7.)

Юдаїзм. Панівна релігія, яку сповідували юдеї за днів Павла. У Грецьких Писаннях це слово вживається лише в Гл 1:13, 14. Хоча прихильники юдаїзму стверджували, що в усьому дотримуються Єврейських Писань, у першому столітті ключову роль в юдаїзмі відігравали «батьківські традиції». (Див. коментар до Гл 1:14.) Ісус засуджував ці традиції, а також людей, які позбавляли сили Боже слово (Мр 7:8, 13).

Сильно. Павло вживає тут грецьке слово гіперболе́, щоб описати, наскільки «сильно» (букв. «понад міру», тобто надзвичайно, запекло) він колись переслідував християнський збір (Дії 8:1, 3; 9:1, 2; 26:10, 11; Флп 3:6). У Грецьких Писаннях це слово використовується вісім разів. (Див. коментарі до 2Кр 4:7; 12:7 і глосарій, «Гіпербола».)

Батьківські традиції. Грецьке слово пара́досіс, перекладене тут як «традиції», стосується того, що комусь передається і чого необхідно дотримуватись; це може бути інформація, вказівки або звичаї. Тут Павло говорить про систему релігійних традицій, яких дотримувалися юдейські релігійні провідники, особливо фарисеї і книжники. Хоча їхня релігія ґрунтувалася на Єврейських Писаннях, ці релігійні провідники додали багато традицій, яких не було в Божому Слові (Мт 15:2, 3; Мр 7:3, 5, 13; див. коментар до Гл 1:13). Павло був «сином фарисеїв» і отримав освіту від юдейських релігійних вчителів, таких як Гамаліїл, котрий був шанованим вчителем фарисейської традиції (Дії 22:3; 23:6; Флп 3:5; див. коментар до Дії 5:34). І, як пояснює Павло, саме ревність до традиційних вірувань прабатьків стала причиною того, що він «переслідував і руйнував Божий збір» (Гл 1:13; Ів 16:2, 3).

Гамаліїл. Учитель Закону, згаданий у книзі Дії двічі: тут і в Дії 22:3. Прийнято вважати, що це Гамаліїл старший (під таким іменем він відомий у небіблійних джерелах). Цей чоловік був онуком, або можливо сином, Гіллеля старшого, який заснував найбільш помірковану з фарисейських течій. Кажуть, Гамаліїл був настільки шанований серед людей, що йому першому присвоїли почесний титул «раббан». Тож він мав значний вплив на тодішнє юдейське суспільство і навчав багатьох синів фарисеїв, як-от Савла з Тарсу (Дії 22:3; 23:6; 26:4, 5; Гл 1:13, 14). Очевидно, Гамаліїл був людиною широких поглядів, і про це свідчить його тлумачення Закону і традицій. Наприклад, вважається, що він запровадив закони, які захищали дружин від жорстокості чоловіків, а вдів — від жорстокості дітей. Крім того, він доводив, що збіднілі язичники, як і юдеї, повинні мати право збирати залишки врожаю. Толерантність Гамаліїла можна побачити і в його ставленні до Петра та інших апостолів (Дії 5:35—39). Однак, як видно з рабинських джерел, Гамаліїл надавав більшого значення традиціям рабинів, ніж натхненим Писанням. Тож загалом його вчення були подібні до більшості вчень його прабатьків-рабинів та провідників його часу (Мт 15:3—9; 2Тм 3:16, 17; див. глосарій, «Фарисеї»; «Синедріон»).

Юдаїзм. Панівна релігія, яку сповідували юдеї за днів Павла. У Грецьких Писаннях це слово вживається лише в Гл 1:13, 14. Хоча прихильники юдаїзму стверджували, що в усьому дотримуються Єврейських Писань, у першому столітті ключову роль в юдаїзмі відігравали «батьківські традиції». (Див. коментар до Гл 1:14.) Ісус засуджував ці традиції, а також людей, які позбавляли сили Боже слово (Мр 7:8, 13).

З якоюсь людиною. Букв. «з тілом і кров’ю». Це частовживана юдейська ідіома. У цьому контексті вона стосується людини (1Кр 15:50; Еф 6:12; див. коментар до Мт 16:17).

Плоть і кров. Або «людина». Поширений юдейський вислів. Ісус має на увазі, що Петро дійшов цього висновку не самостійно і не завдяки тому, що якась людина виявила йому це (Гл 1:16, прим.).

Попрямував до Аравії, після чого повернувся в Дамаск. Лука написав про те, як Павло став християнином у Дамаску і що відбулося після цього, але в своїй короткій розповіді він не згадує подорож до Аравії (Дії 9:18—20, 23—25). Тож Павлові слова в цьому вірші доповнюють розповідь Луки. Можливо, Павло проповідував у Дамаску, коли навернувся на християнство, а після цього вирушив до Аравії, очевидно, в Сирійську пустелю. (Див. глосарій, «Аравія».) Після цього він, мабуть, повернувся в Дамаск і далі проповідував там «чимало часу», аж поки юдеї не змовилися вбити його (Дії 9:23). Невідомо, чому новонавернений Савл пішов в Аравію, але, можливо, йому потрібен був час для спокійних роздумів над Писаннями. (Пор. Мр 1:12.)

Кифин. Кифа — семітське ім’я апостола Симона Петра. Це ім’я (грецькою Кефа́с) дав Симону Ісус, коли познайомився з ним. Можливо, воно споріднене з єврейським іменником кефı́м («скелі»), вжитим у Йв 30:6 і Єр 4:29. В Ів 1:42 Іван пояснює, що це ім’я «перекладається як “Петро”» (грецьке ім’я Пе́трос має подібне значення — «камінь; кусок скелі»). Ім’я Кифа згадується лише в Ів 1:42 і у двох листах Павла — 1 Коринфян і Галатів (1Кр 1:12; 3:22; 9:5; 15:5; Гл 1:18; 2:9, 11, 14; див. коментарі до Мт 10:2; Ів 1:42).

Потім, через три роки. Можливо, Павло має на увазі, що після його навернення пройшло неповних три роки; він, мабуть, прибув в Єрусалим в 36 році н. е. Очевидно, саме тоді Павло вперше побував у Єрусалимі як християнин.

Щоб побачитися. Деякі вчені вважають, що грецьке дієслово, перекладене як «побачитися», може передавати думку про те, що хтось зустрічається з кимось, щоб отримати інформацію. Коли Савл зустрівся з Петром і Яковом, він точно мав до них багато запитань, а вони хотіли розпитати про його видіння та завдання.

Кифою. Одне з імен апостола Петра. (Див. коментар до 1Кр 1:12.)

Яків. Єдиноутробний брат Ісуса. Очевидно, саме про нього згадується в Дії 12:17 (див. коментар) і Гл 1:19 і саме він написав біблійну книгу Якова (Як 1:1).

Брати Ісуса. Тобто Ісусові брати по матері. В чотирьох Євангеліях, Діях апостолів і двох листах Павла згадуються «брати Господа», «Господній брат», «його брати», «сестри його» і наводяться імена чотирьох братів: Якова, Йосипа, Симона та Юди (1Кр 9:5; Гл 1:19; Мт 12:46; 13:55, 56; Мр 3:31; Лк 8:19; Ів 2:12). Ці брати і сестри народилися після того, як завдяки чуду народився Ісус. Більшість біблеїстів погоджується з тим, що в Ісуса було щонайменше четверо братів і двоє сестер, і всі вони народились у Йосипа і Марії. (Див. коментар до Мт 13:55.)

Якову. Найімовірніше, йдеться про Ісусового брата по матері. Він, можливо, народився другим після Ісуса, оскільки його вказано першим з чотирьох синів Марії; ці сини — Яків, Йосип, Симон та Юда (Мт 13:55; Мр 6:3; Ів 7:5). Яків став свідком того, що відбулося у П’ятидесятницю 33 року н. е., коли тисячі юдеїв, які прибули з інших країв (з діаспори), прийняли добру новину та охрестилися (Дії 1:14; 2:1, 41). Петрові слова «повідомте... Якову» вказують на те, що Яків брав провід у християнському зборі. Він, очевидно, є тим, хто згадується в Дії 15:13; 21:18; 1Кр 15:7; Гл 1:19 (тут його названо «Господнім братом»); 2:9, 12, а також письменником біблійної книги, названої його іменем (Як 1:1; Юд 1).

Посланець. Або «той, кого послали; апостол». Грецьке слово апо́столос (походить від дієслова апосте́лло і означає «відсилати») трапляється у Грецьких Писаннях 80 разів і в 78 випадках перекладається як «апостол» або «апостоли». (У Флп 2:25 це слово перекладено як «посланець».) В Євангелії від Івана це грецьке слово вживається лише в цьому вірші (Мт 10:5; Лк 11:49; 14:32; див. коментарі до Мт 10:2; Мр 3:14 і глосарій, «Апостол»).

Апостолів. Очевидно, йдеться про Петра («Кифу», Гл 1:18; 2:9) та Якова, Господнього брата, тобто єдиноутробного брата Ісуса. (Див. коментарі до Мт 13:55; Дії 1:14; 12:17.) Основне значення слова «апостол» — «посланий», і найчастіше воно стосується 12 апостолів Ісуса (Лк 8:1; див. коментар до Ів 13:16 і глосарій, «Апостол»). Однак воно також може вживатися в ширшому значенні, як-от в цьому вірші. Очевидно, Якова теж вважали апостолом, тобто представником і посланцем єрусалимського збору. Цей факт пояснює, чому в Дії 9:26, 27 це слово вживається в множині, тобто говориться, що Павла привели «до апостолів».

Одного чоловіка. Павло не називає імені чоловіка, який отримав це надприродне видіння, але з контексту чітко видно, що він говорить про себе. Павло захищається від закидів своїх противників, «преславних апостолів», які стверджували, що він непридатний бути апостолом (2Кр 11:5, 23), і говорить «про надприродні видіння та об’явлення, які [йому] дав Господь» (2Кр 12:1). Оскільки Біблія не згадує нікого, крім Павла, хто б пережив щось подібне, то логічно, що тут Павло має на увазі самого себе.

Тричі мене сікли різками. Цей вид покарання часто застосовувала римська влада. У книзі Дії згадується лише один з цих трьох випадків. Він стався у Філіппах ще до того, як Павло написав свій другий лист до коринфян (Дії 16:22, 23). Павла також побили юдеї в Єрусалимі, але в тій ситуації не згадується, чи використовувались різки (Дії 21:30—32). Хоч би як там було, читаючи лист Павла, жителі Коринфа, римської колонії, добре розуміли, що таке побиття було жорстоким. Це принизливе покарання починалося з того, що з людини здирали одяг. (Пор. 1Фс 2:2.) Павло мав римське громадянство, і по закону воно мало б захистити його від такого побиття. Ось чому він сказав управителям міста Філіппи, що вони порушили його права. (Див. коментарі до Дії 16:35, 37.)

Сирії та Кілікії. Здається, Павло вживає слово місцевості в широкому значенні. «Сирія», очевидно, стосується території довкола Антіохії, а «Кілікія» — території довкола Тарса, де виростав Павло. (Див. додаток Б13.) Після того як Павло побував приблизно 36 року н. е. в Єрусалимі, брати відправили його в Тарс, а потім, приблизно в 45 р. н. е., Варнава привів його до Антіохії, де вони проповідували цілий рік (Дії 9:28—30; 11:22—26). Хоча майже нічого не відомо про те, чим Павло займався протягом тих близько восьми років, він, мабуть, настільки активно проповідував, що чутки про його діяльність дійшли аж до Юдеї (Гл 1:21—24). У розповіді про свої випробування і труднощі (2Кр 11:23—27) Павло пише про різні події, які не згадуються в книзі Дії. Деякі з них, можливо, відбулися в цей період. (Див. коментар до 2Кр 11:25.) Здається, саме в ті роки він отримав надприродне видіння, яке сильно вплинуло на його служіння (2Кр 12:1—4; див. коментарі до 2Кр 12:2, 4).

Рай. Грецьке слово пара́дейсос вживається тричі у Грецьких Писаннях (Лк 23:43, див. коментар; 2Кр 12:4; Об 2:7). Подібні слова є в єврейській мові (парде́с у Не 2:8; Ек 2:5; Псн 4:13) та перській мові (парідайза). Усі три слова передають думку про гарний парк або сад. Тут слово «рай» може стосуватися різних речей. (Див. коментар до 2Кр 12:2.) Павло міг мати на увазі: 1) буквальний рай, який буде на землі, 2) духовний стан Божих служителів у новому світі або 3) умови, які є в небі. За днів Павла про таке було не дозволено говорити, бо ще не настав час, щоб Бог виявив усі подробиці виконання свого наміру.

Третє небо. У Біблії слово «небо» може стосуватись буквальних небес або духовної сфери, де перебувають Єгова та його ангели (Бт 11:4; Іс 63:15). Це слово також може стосуватися правління — як людського, так і Божого (Іс 14:12; Дн 4:25, 26). Тут Павло, очевидно, описує об’явлення про те, що буде в майбутньому, об’явлення, яке він отримав у видінні (2Кр 12:1). Інколи в Біблії слова або вислови повторюються три рази, щоб підкреслити або підсилити сказане (Іс 6:3; Єз 21:27; Об 4:8). Отже, «третє небо», яке Павло побачив,— це, ймовірно, найвища форма правління, тобто Боже Месіанське Царство, небесний уряд на чолі з Ісусом Христом і 144 000 його співправителів (Іс 65:17; 66:22; 2Пт 3:13; Об 14:1—5).