Христос визволив нас, щоб ми мали саме таку свободу. У своєму листі Павло приділяє особливу увагу «свободі, котру ми маємо як служителі Христа Ісуса» (Гл 2:4). Це видно з того, що він кілька разів використовує грецькі слова, які означають «свобода» і «вільний». Він протиставляє цю свободу рабству, про яке говориться в попередньому розділі. Цей вислів також можна перекласти як «Христос визволив нас її свободою», і це наголошує на тому, що таку свободу можуть мати лише діти вільної жінки — «вишнього Єрусалима» (Гл 4:26).

Ярмо рабства. Закон, даний ізраїльському народу, був праведним і святим (Рм 7:12). Отже, недосконалі люди не могли виконувати його досконало. Якби хтось, ставши християнином, повертався до цього Закону, то дозволяв би «знову запрягти себе в ярмо рабства», бо Закон засуджував його як грішника і раба гріха. А Христова викупна жертва дала свободу від цього ярма (Дії 15:10; Гл 5:1—6; див. глосарій, «Ярмо»).

Ви бігли добре. Тут Павло використовує метафору про біг, маючи на увазі, що християни в Галатії на початку трималися християнського шляху. У своїх листах він кілька разів використовує подібні образні вислови. (Пор. Гл 2:2; див. коментар до 1Кр 9:24.) У Біблії часто використовуються слова «йти» і «бігти», коли говориться про спосіб життя чи поведінку (Бт 5:22; 6:9; Рм 13:13, прим.; 2Кр 5:7).

В забігу біжать усі учасники. Спортивні змагання були невід’ємною частиною грецької культури, тому Павло часто згадував про них у своїх прикладах (1Кр 9:24—27; Флп 3:14; 2Тм 2:5; 4:7, 8; Єв 12:1, 2). Християни в Коринфі добре знали про змагання в Істмійських іграх, які проходили неподалік їхнього міста кожні два роки. Можливо, Павло був у Коринфі, коли відбувалися Істмійські ігри 51 року н. е. Важливішими за ці ігри були лише Олімпійські ігри, які проходили в Олімпії (Греція). Учасники цих ігор брали участь у забігах на різну дистанцію. Згадуючи у своїх прикладах про бігунів та учасників кулачних боїв, Павло навчав про важливість самовладання, цілеспрямованості і витривалості (1Кр 9:26).

Закваски. Або «дріжджів». Йдеться про речовину, яку додавали до тіста, щоб викликати бродіння. Здебільшого закваскою називали частину заквашеного тіста, залишену з попереднього замісу (Вх 12:20). У Біблії закваска часто символізує гріх і зіпсуття. (Див. коментар до Мт 16:6.)

Закваски. Або «дріжджів». (Див. глосарій і коментар до 1Кр 5:6.)

Заквашує. Або «поширюється на; впливає на». Грецьке дієслово зімо́о («заквашувати») споріднене з іменником зı́ме («закваска»); обидва слова вживаються в цьому вірші. Вислів «трохи закваски заквашує все тісто», очевидно, був прислів’ям, і Павло використовує його також в 1Кр 5:6. Павло хоче наголосити, що, так само як лише невелика кількість закваски заквашує все тісто, лжевчителі (в цьому випадку ті, хто наполягав на обрізанні) та їхні вчення можуть зіпсувати весь збір.

Стовп мук Христа. Тут вислів «стовп мук» (грецькою стауро́с) вказує на Ісусову смерть на стовпі. Ісус зазнав такої смерті, щоб люди могли звільнитися з рабства гріха і мати добрі стосунки з Богом.

Христос визволив нас, щоб ми мали саме таку свободу. У своєму листі Павло приділяє особливу увагу «свободі, котру ми маємо як служителі Христа Ісуса» (Гл 2:4). Це видно з того, що він кілька разів використовує грецькі слова, які означають «свобода» і «вільний». Він протиставляє цю свободу рабству, про яке говориться в попередньому розділі. Цей вислів також можна перекласти як «Христос визволив нас її свободою», і це наголошує на тому, що таку свободу можуть мати лише діти вільної жінки — «вишнього Єрусалима» (Гл 4:26).

Для юдеїв він камінь спотикання. У Законі говорилося, що кожен, хто висить на стовпі, «проклятий Богом» (Пв 21:22, 23; Гл 3:13). Тож юдеї вважали смерть, якою помер Ісус, ганебною і не гідною Месії. Тому для них його смерть стала «каменем спотикання».

Він став для них каменем спотикання. Або «вони образились на нього». У цьому вірші грецьке слово скандалı́зо («спотикатися; доводити до спотикання») вживається в переносному значенні і означає «образитись». Його також можна перекласти як «вони не хотіли вірити в нього». В інших контекстах це грецьке слово означає грішити або підштовхувати когось до гріха. (Див. коментар до Мт 5:29.)

Підстави для спотикання. Або «камені спотикання». Вважається, що вжите тут грецьке слово ска́ндалон спочатку стосувалося якоїсь пастки; існує думка, що це була палиця з приманкою. Згодом це слово почало означати будь-яку перешкоду, об яку можна спіткнутися і впасти. У переносному значенні воно передає думку про дію чи обставину, через яку людина може збитися з правильного шляху, «спіткнутися» або «впасти» морально чи згрішити. Споріднене дієслово скандалı́зо, перекладене в Мт 18:8, 9 як «доводити до спотикання», можна також передати як «стати пасткою; підштовхнути до гріха».

Стовп мук. Або «стовп, на якому страчують». (Див. коментар до 1Кр 1:17.)

Стовп мук... каменем спотикання. Ісусова смерть на стовпі мук стала підставою для скасування Закону. Павло та інші християни проповідували звістку про те, що лише віра в Христову жертву дає можливість отримати спасіння (Кл 2:13, 14; див. коментар до Гл 5:1). Ця звістка стала каменем спотикання, тобто образою, для юдеїв, оскільки вони наполягали, що обрізання і дотримання Мойсеєвого закону були необхідними для того, щоб отримати Боже схвалення. (Див. коментар до 1Кр 1:23.)

Каменем спотикання. Або «образою». (Див. коментарі до Мт 13:57; 18:7.)

Каструються. Або «стануть (зроблять себе) скопцями». Букв. «відріжуть собі». Коли Павло говорить, щоб ті, хто наполягає на обрізанні, зробили себе скопцями, то його міцні, навіть саркастичні, слова не треба сприймати буквально; це гіпербола. (Див. глосарій, «Скопець».) Якби ці люди каструвалися, то зробили б себе непридатними для виконання Закону, який вони так обстоювали (Пв 23:1). Деякі коментатори вважають, що Павло натякає на ритуал кастрації, поширений серед язичників, і цим ставить тих, хто наполягає на обрізанні, на один рівень з ідолопоклонниками.

Христос визволив нас, щоб ми мали саме таку свободу. У своєму листі Павло приділяє особливу увагу «свободі, котру ми маємо як служителі Христа Ісуса» (Гл 2:4). Це видно з того, що він кілька разів використовує грецькі слова, які означають «свобода» і «вільний». Він протиставляє цю свободу рабству, про яке говориться в попередньому розділі. Цей вислів також можна перекласти як «Христос визволив нас її свободою», і це наголошує на тому, що таку свободу можуть мати лише діти вільної жінки — «вишнього Єрусалима» (Гл 4:26).

Виконується. У грецькому тексті вживається вислів, який може мати два значення. З одного боку, він означає, що Мойсеїв закон «виконується» в цій одній заповіді, а з іншого — що вся суть Закону «виражається» в цій заповіді. Хоч би який зміст Павло вкладав у ці слова, для того щоб виконати весь Закон, потрібно виявляти любов, бо саме вона лежить в основі Закону. Тут Павло цитує заповідь, записану в Лв 19:18. Той самий вірш він цитує і в Рм 13:9, де пояснює, що всі заповіді Закону «можна підсумувати так: “Люби свого ближнього, як самого себе”». Тут, в Гл 5:14, деякі переклади Біблії використовують варіант «зводиться до», який також є можливим відповідником вжитого тут грецького вислову.

Учинки плоті. У попередніх віршах Павло описує постійний конфлікт між «плоттю» і «духом» (Гл 5:13, 17). Далі, у віршах 19—21, він перелічує 15 вчинків, або звичок, до яких спонукає «плоть», тобто грішна людська природа. (Див. коментарі до Мт 26:41; Гл 5:13, 17.) «Учинки», які Павло згадує,— це результат того, що́ людина думає або робить, коли перебуває під впливом грішної плоті (Рм 1:24, 28; 7:21—25). У кінці переліку Павло додає вислів «і подібне», аби показати, що в цьому списку перелічені далеко не всі вчинки плоті. (Див. коментар до Гл 5:21.)

Ви покликані до свободи. Тут Павло попереджає християн: якщо вони піддадуться плотським, тобто грішним, бажанням, то зловживатимуть свободою, яку мають як служителі Христа (Гл 2:4; 4:24—31). Якщо ж вони цінують цю свободу, то будуть використовувати її, щоб з любові смиренно служ[ити] один одному як раби. (Див. коментарі до Гл 5:1, 14.)

Щоб задовольняти плотські бажання. Букв. «як нагоду для тіла». У наступних віршах Павло кілька разів вживає грецьке слово саркс («тіло; плоть») (Гл 5:16—19). Тут ідеться про схильність людей до гріха. (Див. коментар до Гл 5:19.)

З любові служіть один одному як раби. Павло заохочує християн з любові служити одновірцям, а не потурати своїм самолюбним бажанням. Вислів «служіть як раби», можливо, вказує на те, що вони мали виявляти смирення і ставитись одні до одних з повагою, подібно як раб ставиться до свого пана. Слова «служіть один одному як раби» також можна перекласти як «смиренно служіть один одному».

Виконується. У грецькому тексті вживається вислів, який може мати два значення. З одного боку, він означає, що Мойсеїв закон «виконується» в цій одній заповіді, а з іншого — що вся суть Закону «виражається» в цій заповіді. Хоч би який зміст Павло вкладав у ці слова, для того щоб виконати весь Закон, потрібно виявляти любов, бо саме вона лежить в основі Закону. Тут Павло цитує заповідь, записану в Лв 19:18. Той самий вірш він цитує і в Рм 13:9, де пояснює, що всі заповіді Закону «можна підсумувати так: “Люби свого ближнього, як самого себе”». Тут, в Гл 5:14, деякі переклади Біблії використовують варіант «зводиться до», який також є можливим відповідником вжитого тут грецького вислову.

Продовжуйте ходити згідно з духом. У цьому контексті «ходити згідно з духом» означає шукати керівництва Божого духу і дозволяти йому впливати на свої думки і вчинки. Людина, яка так робить, звичайно, може мати грішні бажання, але вона негайно їх відкидає, не дозволяючи, щоб вони розвивалися. Завдяки цьому гріх не стає її звичкою (Рм 8:4—6; Як 1:14, 15). Павло протиставляє це вчинкам, які людина робить під впливом неправедних плотських бажань.

Плоть... дух. У цьому розділі Павло часто говорить про конфлікт між «плоттю» і «духом». Тут «плоть» стосується грішної людської природи, а «дух» — Божого святого духу. Хоча, можливо, «дух» також стосується внутрішньої спонукальної сили людини, яка піддається керівництву святого духу. (Див. глосарій, «Дух».) Святий дух спонукує Божих служителів до праведності, а грішна плоть постійно протистоїть впливу духу. У Гл 5:19—23 вчинки грішної плоті протиставляються плоду святого духу. (Пор. Рм 7:18—20.)

Плоть. У Біблії це слово часто вказує на грішну, недосконалу людину.

Щоб задовольняти плотські бажання. Букв. «як нагоду для тіла». У наступних віршах Павло кілька разів вживає грецьке слово саркс («тіло; плоть») (Гл 5:16—19). Тут ідеться про схильність людей до гріха. (Див. коментар до Гл 5:19.)

Плоть... дух. У цьому розділі Павло часто говорить про конфлікт між «плоттю» і «духом». Тут «плоть» стосується грішної людської природи, а «дух» — Божого святого духу. Хоча, можливо, «дух» також стосується внутрішньої спонукальної сили людини, яка піддається керівництву святого духу. (Див. глосарій, «Дух».) Святий дух спонукує Божих служителів до праведності, а грішна плоть постійно протистоїть впливу духу. У Гл 5:19—23 вчинки грішної плоті протиставляються плоду святого духу. (Пор. Рм 7:18—20.)

І подібне. Як видно з цього вислову, Павло навів неповний перелік того, що можна вважати вчинками «плоті», тобто вчинками, до яких спонукує грішна людська природа. (Див. коментар до Гл 5:19.) Схожий вислів Павло використовує в кінці 1Тм 1:10. Християни в Галатії мали «привчи[т]и свій розум» розпізнавати грішні вчинки, подібні до наведених в цьому переліку (Єв 5:14). Наприклад, тут не згадуються злісні наклепи, але вони часто пов’язані з «ворожістю, чварами, ревнощами, вибухами гніву, незгодами», перерахованими в Гл 5:20. Люди, котрі вперто чинять те, що Павло згадав серед «учинків плоті», або те, що є «подібним» до них, не отримають благословень, які принесе Боже Царство.

Всіляку нечистоту. Слово «нечистота» (грецькою акатарсı́а) має широке значення. Тут воно вживається в переносному значенні і стосується будь-якої нечистоти у статевих стосунках, у мові, в ділах чи в духовних справах. (Пор. 1Кр 7:14; 2Кр 6:17; 1Фс 2:3.) Це слово підкреслює, наскільки огидною з морального погляду є така поведінка чи стан людини. (Див. коментар до Гл 5:19.) Павло каже, що люди чинили нечистоту ненаситно. Грецьке слово плеонексı́а передає думку про ненаситне бажання мати більше. Додаючи слово «ненаситно», Павло показує, що «нечистота» може проявлятися різною мірою. (Див. коментар до Рм 1:29.)

Учинки плоті. У попередніх віршах Павло описує постійний конфлікт між «плоттю» і «духом» (Гл 5:13, 17). Далі, у віршах 19—21, він перелічує 15 вчинків, або звичок, до яких спонукає «плоть», тобто грішна людська природа. (Див. коментарі до Мт 26:41; Гл 5:13, 17.) «Учинки», які Павло згадує,— це результат того, що́ людина думає або робить, коли перебуває під впливом грішної плоті (Рм 1:24, 28; 7:21—25). У кінці переліку Павло додає вислів «і подібне», аби показати, що в цьому списку перелічені далеко не всі вчинки плоті. (Див. коментар до Гл 5:21.)

Статева розпуста. У Біблії грецьке слово порне́йа вживається як загальний термін, що вказує на будь-які статеві стосунки, які є незаконними з Божого погляду. В одному словнику вказано, що порне́йа має такі значення, як «проституція, статева розпуста, блуд», і зазначається, що це слово використовують, коли йдеться про «будь-які незаконні статеві зносини». Така незаконна поведінка включає в себе не лише проституцію, перелюб і статеві стосунки між неодруженими особами, але й гомосексуалізм і скотолозтво; усе це засуджується в Біблії (Лв 18:6, 22, 23; 20:15, 16; 1Кр 6:9; див. глосарій). Ісус показав, що статева розпуста є злом, поставивши її в один ряд з вбивством, крадіжкою і зневажливими словами проти Бога або чогось святого (Мт 15:19, 20; Мр 7:21—23).

Нечистота. Або «забрудненість; розбещеність; хтивість». З перших трьох «учинків плоті», згаданих у цьому вірші, «нечистота» (грецькою акатарсı́а) має найширше значення. У Грецьких Писаннях це слово трапляється 10 разів. У буквальному значенні воно стосується чогось фізично нечистого, брудного (Мт 23:27). У переносному значенні це слово стосується будь-якої нечистоти — у статевих стосунках, у мові, в ділах чи в духовних справах, наприклад поклоніння фальшивим богам (Рм 1:24; 6:19; 2Кр 6:17; 12:21; Еф 4:19; 5:3; Кл 3:5; 1Фс 2:3; 4:7). Тож «нечистота» може бути пов’язана з різними неправильними вчинками: від незначних проступків до серйозних гріхів. (Див. коментар до Еф 4:19.) Це слово підкреслює, наскільки огидною з морального погляду є така поведінка чи стан людини. (Див. глосарій, «Нечистий».)

Розгнузданість. Або «безсоромна поведінка; безчинство; непристойність». У Біблії грецьке слово асе́лґейа стосується вчинків, які є серйозним порушенням Божих законів і свідчать про безсоромний або відверто зневажливий склад розуму. У Грецьких Писаннях це слово трапляється 10 разів (Мр 7:22; Рм 13:13; 2Кр 12:21; Гл 5:19; Еф 4:19; 1Пт 4:3; 2Пт 2:2, 7, 18; Юд 4). За визначенням одного словника, воно означає «розгул, розпусність, хтивість, тобто безсоромність у поглядах і поведінці». Юдейський історик Йосиф Флавій використав це грецьке слово, коли писав про те, що язичницька цариця Єзавель побудувала в Єрусалимі храм Ваалу. Цим зухвалим вчинком вона перейшла всі межі пристойності і показала, що відверто зневажає думку інших («Юдейські старожитності», кн. 8, розд. 13, абз. 1; див. глосарій).

Спіритизм. Або «чаклунство; окультизм; використання наркотиків». Основне значення грецького слова фармакı́а, перекладеного тут як «спіритизм»,— це «використання наркотиків». Можливо, це слово почали пов’язувати зі спіритизмом, магією чи окультизмом, оскільки в стародавні часи ті, хто займався чаклунством, вживали наркотики, коли хотіли викликати демонські сили. У Септуагінті грецьким словом фармакı́а перекладаються єврейські відповідники слів «чари» і «магія» (Вх 7:11, 22; 8:7, 18; Іс 47:9, 12). Вживаючи це слово, Павло, очевидно, має на увазі окультизм, оскільки згадує про «спіритизм» відразу після ідолопоклонства. (Див. глосарій, «Ідол; ідолопоклонство».) Споріднене слово фармако́с в Об 21:8 перекладено як «ті, хто займається спіритизмом» (Об 22:15; див. глосарій).

Ревнощі. Грецьке слово зе́лос передає думку про сильне почуття, яке може бути як позитивним, так і негативним. Павло наводить його серед «учинків плоті». Тож у цьому контексті «ревнощі» — це негативні почуття до людини, яку вважають суперником або яка, здається, має в чомусь перевагу. Християни в першому столітті отримували прямі поради уникати таких почуттів (1Кр 3:3; 2Кр 12:20; Як 3:14, 16; див. коментар до 1Кр 13:4).

Вибухи гніву. Грецьке слово, що перекладається як «гнів», тут стоїть у формі множини. Воно могло стосуватися не лише вибухів нестримного гніву, але й гніву, який людина затаює в серці і виливає пізніше. Гнів наводиться серед таких огидних учинків плоті, як статева розпуста, розгнузданість, ідолопоклонство, спіритизм і пияцтво.

Сектантство. Див. коментар до Дії 24:5.

Любов не ревнує. Грецьке дієслово зело́о передає думку про сильне почуття, яке може бути як позитивним, так і негативним. У цьому вірші воно перекладене як «ревнує», бо передає думку про негативні почуття до людини, яку вважають суперником або яка, здається, має в чомусь перевагу. Споріднений іменник зе́лос часто перекладається як «заздрість», а заздрість входить до «учинків плоті», згаданих у Гл 5:19—21. Така заздрість самолюбна і породжує ненависть, а не любов. Любов, яка подобається Богу, не ревнує, а довіряє, надіється і завжди діє в інтересах інших (1Кр 13:4—7; щоб більше дізнатись про позитивний відтінок цього грецького дієслова, див. коментар до 2Кр 11:2).

Секти. Грецьке слово га́йресіс (від нього походить українське слово «єресь»), очевидно, спочатку означало «вибір». У Септуагінті це слово вживається в Лв 22:18, де сказано, що ізраїльтяни складали приношення «за їхнім вибором». У Грецьких Писаннях воно стосується групи людей, які дотримуються власних ідей чи доктрин. Цей термін вживали стосовно послідовників двох головних течій юдаїзму — фарисеїв і садукеїв (Дії 5:17; 15:5; 26:5). Люди, які не були християнами, називали християнство «сектою» або «сектою назарян», можливо, через те що вважали його відгалуженням юдаїзму (Дії 24:5, 14; 28:22). Грецьким словом га́йресіс також називали групи, які виникали у християнському зборі. Ісус молився про те, щоб між його послідовниками була єдність, і наголошував, наскільки вона важлива (Ів 17:21). Апостоли теж намагалися зберегти єдність збору (1Кр 1:10; Юд 17—19). Якби члени збору відокремлювались від інших і створювали окремі групи, єдність була б порушена. Тому, коли словом га́йресіс називали окремі групи, воно мало негативний відтінок і означало групу, що відокремилась, секту. Якби між християнами не було єдності у віруваннях, це могло б призвести до гострих суперечок, незгод чи навіть ворожнечі. (Пор. Дії 23:7—10.) Тому сектантства, яке належить до «учинків плоті», слід було уникати (Гл 5:19—21; 1Кр 11:19; 2Пт 2:1).

Буйним гулянкам. Або «пиятикам». Грецьке слово ко́мос вживається у Грецьких Писаннях тричі і завжди в негативному значенні (Гл 5:21; 1Пт 4:3). Воно означає «п’яні гулянки, які не обходяться без надмірного вживання спиртних напоїв і аморальної поведінки». У давньогрецьких працях під цим словом маються на увазі буйні святкові вуличні процесії, які супроводжувалися співом до пізньої ночі і влаштовувалися на честь язичницьких богів, таких, як бог виноробства Діоніс (Бахус, або Вакх). За часу апостолів такі процесії і розпусна поведінка були звичним явищем в грецьких містах, у тому числі в містах Малої Азії (1Пт 1:1). У своєму листі до одновірців Петро згадує, що, перед тим як стати християнами, вони «віддавалися... нестримній похоті, напивалися, влаштовували буйні гулянки, п’яні вечірки та займались беззаконним ідолопоклонством» (1Пт 4:3, 4). Павло зараховує «буйні гулянки» до «учинків плоті» і додає, що ті, хто чинить таке, «не успадкують Божого Царства» (Гл 5:19—21). У віршах, де вживається вислів «буйні гулянки», Павло і Петро також згадують пияцтво, аморальні статеві стосунки, статеву розпусту, нечистоту, розгнузданість і нестримну похіть.

Учинки плоті. У попередніх віршах Павло описує постійний конфлікт між «плоттю» і «духом» (Гл 5:13, 17). Далі, у віршах 19—21, він перелічує 15 вчинків, або звичок, до яких спонукає «плоть», тобто грішна людська природа. (Див. коментарі до Мт 26:41; Гл 5:13, 17.) «Учинки», які Павло згадує,— це результат того, що́ людина думає або робить, коли перебуває під впливом грішної плоті (Рм 1:24, 28; 7:21—25). У кінці переліку Павло додає вислів «і подібне», аби показати, що в цьому списку перелічені далеко не всі вчинки плоті. (Див. коментар до Гл 5:21.)

Буйні гулянки. Див. коментар до Рм 13:13.

І подібне. Як видно з цього вислову, Павло навів неповний перелік того, що можна вважати вчинками «плоті», тобто вчинками, до яких спонукує грішна людська природа. (Див. коментар до Гл 5:19.) Схожий вислів Павло використовує в кінці 1Тм 1:10. Християни в Галатії мали «привчи[т]и свій розум» розпізнавати грішні вчинки, подібні до наведених в цьому переліку (Єв 5:14). Наприклад, тут не згадуються злісні наклепи, але вони часто пов’язані з «ворожістю, чварами, ревнощами, вибухами гніву, незгодами», перерахованими в Гл 5:20. Люди, котрі вперто чинять те, що Павло згадав серед «учинків плоті», або те, що є «подібним» до них, не отримають благословень, які принесе Боже Царство.

Проти такого немає закону. Жоден закон не може обмежити християнина у тому, до якої міри йому розвивати риси, котрі є плодом Божого духу. Усі ці риси повністю узгоджуються із законом любові, викладеним у Мойсеєвому законі (Лв 19:18; Пв 6:5), і «законом Христа» (Гл 6:2; Ів 13:34). Слово «такого» передає думку про те, що плід духу Єгови не обмежується лише наведеними тут дев’ятьма рисами. Християнська особистість складається з цих та інших рис, і кожну з них можна розвинути за допомогою святого духу (Еф 4:24, 32; 5:9; Кл 3:12—15; Як 3:17, 18).

Любов. У цьому відомому описі любові Павло вживає грецьке слово (аґа́пе), яке також міститься в 1Ів 4:8—10, де Іван говорить про «Божу любов». У вірші 8 навіть сказано, що «Бог є любов», тобто що Єгова є уособленням любові. (Див. коментар до Ів 3:16.) Християнська любов — це риса, яку важко описати словами; найкраще сказати, в яких ділах вона виражається. Християнська любов безкорислива і ґрунтується на принципах. Така любов — це не завжди прояви теплих почуттів. Людина виявляє її, бо розуміє, що так правильно. Наприклад, хтось може почуватися дуже ображеним, але він виявляє християнську любов, коли свідомо «не веде лічби образам» (1Кр 13:5). Любов, яка подобається Богові і про яку говорить Павло, є поєднанням того, що в серці і в розумі: теплих почуттів і свідомих рішень застосовувати праведні норми Бога. (Див. коментарі до Мт 5:44; 22:37.)

Любить. Перший випадок вживання грецького дієслова аґапа́о («любити») в Євангелії від Івана. Це грецьке дієслово і споріднений іменник аґа́пе («любов») трапляються в цьому Євангелії 44 рази — частіше, ніж у трьох інших Євангеліях разом взятих. У Біблії слова аґапа́о і аґа́пе часто передають думку про безкорисливу любов, яка ґрунтується на принципах. Це видно з того, як дієслово аґапа́о вжито у цьому вірші: тут сказано, що Бог любить світ, тобто людство, яке потребує визволення від гріха (Ів 1:29). Іменник аґа́пе вживається у 1Ів 4:8, де Іван каже, що «Бог є любов». Любов (аґа́пе) згадується першою серед граней «плоду духу» (Гл 5:22), і про неї детально говориться у 1Кр 13:4—7. З того, як це слово вживається у Біблії, видно, що часто любов — це не просто спонтанна симпатія до іншої людини. В багатьох контекстах це слово має ширше значення; таку любов виявляють обдумано і свідомо (Мт 5:44; Еф 5:25). Тому любов, яку розвивають християни, ґрунтується на принципах, почутті обов’язку та правилах пристойності. Все ж вона не позбавлена теплих почуттів (1Пт 1:22). Це видно з того, як Іван говорить про любов у своєму Євангелії. Коли Іван пише: «Батько любить Сина» (Ів 3:35), він використовує форму дієслова аґапа́о, а коли він наводить Ісусові слова про ті самі стосунки з Батьком, то використовує форму грецького дієслова філе́о («відчувати прив’язаність») (Ів 5:20).

Люби. Тут вживається грецьке дієслово аґапа́о. Це дієслово, а також споріднений іменник аґа́пе («любов») трапляються в Грецьких Писаннях понад 250 разів. У 1Ів 4:8 іменник аґа́пе використовується у фразі «Бог є любов». У Біблії Бога зображено як найбільший приклад безкорисливої любові, яка ґрунтується на принципах. Бог виявляє свою любов обдумано і свідомо. Його любов — це не просто почуття та емоції, вона пов’язана з відданістю і виражається у вчинках. Люди, які виявляють таку любов, роблять це тому, що свідомо вирішили наслідувати Бога (Еф 5:1). Оскільки аґа́пе — це не спонтанне почуття, людині можна наказати любити когось, а отже, вона спроможна дотриматися двох найбільших заповідей, наведених в цьому контексті. Ісус тут цитує слова з Пв 6:5. У Єврейських Писаннях думку про любов передають в основному єврейське дієслово аге́в чи ага́в («любити») та іменник агава́ («любов»). Вони вживаються в подібному значенні, що й грецькі слова, згадані вище. В контекстах, де йдеться про любов до Єгови, ці слова вказують на бажання людини бути повністю відданою Богу і служити тільки йому. Таку любов досконало виявляв Ісус. Він показав, що любов до Єгови — це не лише почуття. Вона впливає на все життя людини — на всі її думки, слова і вчинки. (Див. коментар до Ів 3:16.)

Богом не безладу, а миру. Тут Павло протиставляє безлад і мир. Він називає Єгову «Богом миру» у Флп 4:9, 1Фс 5:23 і Єв 13:20, а також «Богом, який дає мир» у Рм 15:33 і 16:20. Мир від Бога — це основа порядку та єдності у християнському зборі. Павло не має на увазі, що порядок сам по собі приносить мир. Натомість, якщо коринфяни будуть поклонятися Богові організовано, тоді на їхніх зібраннях буде мирна атмосфера і ці зібрання будуть для всіх джерелом зміцнення й підбадьорення (1Кр 14:26—32). Зібрання для поклоніння, на яких все добре організовано, віддзеркалюють риси та особистість Бога миру, і цим приносять йому честь.

Ніхто не є добрим, крім одного — Бога. Або «ніхто не є великодушним, крім одного — Бога». Ісус показує, що Єгова є уособленням добра, лише він має право встановлювати норми добра і зла. Коли Адам і Єва збунтувалися проти Бога, з’ївши плід з дерева знання добра і зла, вони посягнули на це право (Бт 2:17; 3:4—6). На відміну від них, Ісус смиренно визнає, що тільки його Батько має право визначати норми для своїх створінь. З наказів Бога, записаних у його Слові, можна побачити, що він вважає добрим (Мр 10:19).

Виявляє, що вірить у нього. Букв. «вірить у нього». Тут вжито грецьке дієслово пісте́уо (споріднене з іменником пı́стіс, який зазвичай перекладається як «віра»), основне значення якого — «вірити». Однак це слово може мати різні відтінки значення, залежно від контексту і граматичної конструкції речення. Часто воно означає більше, ніж просто вірити чи визнавати, що хтось існує (Як 2:19). Воно передає думку про віру і довір’я, які спонукують до послуху. В Ів 3:16 дієслово пісте́уо вживається разом з прийменником ейс («у»). Про цей грецький вислів один вчений говорить: «У такій конструкції слово “віра” передає думку про дії, про щось, що люди роблять, тобто про вияв віри у когось» (Kaufman P. L. An Introductory Grammar of New Testament Greek. 1982. P. 46). Ісус, очевидно, мав на увазі людину, яка доводить свою віру не одним вчинком, а способом життя. В Ів 3:36 подібний вислів, «хто виявляє, що вірить у Сина», протиставляється вислову «хто... Сина не слухається». Отже, в цьому контексті вислів «виявляє, що вірить» передає думку про міцну віру, доказом якої є послух.

Плід духу. Або «те, що породжує дух». Грецький сільськогосподарський термін карпо́с, що перекладається як «плід; плоди», часто трапляється в Писанні. Тут він вживається в переносному значенні і стосується рис, які Божий святий дух, тобто діюча сила, може породити в людях (Гл 5:16). Подібно як дерево приносить плоди, якщо його належно доглядати, так і людина приносить «плід духу», якщо дозволяє духу впливати на своє мислення і вчинки. (Пор. Пс 1:1—3.) Такі риси є віддзеркаленням особистості Бога Єгови, Джерела святого духу (Кл 3:9, 10). Наведений тут перелік не містить всіх рис, які святий дух породжує в християнах і які належать до «плоду духу». (Див. коментар до Гл 5:23.) Ці риси, взяті разом, формують «нову особистість» (Еф 4:24). Тут Павло вживає грецьке слово карпо́с у формі однини («плід»). Біблійні коментатори зазначають, що ця форма однини, можливо, вказує на те, що згадані тут позитивні риси утворюють одне ціле. Тому важливо розвивати кожну з них; вони не можуть існувати одна без одної.

Любов. Християнська любов (грецькою аґа́пе) — це риса, яку важко описати словами; найкраще сказати, в яких ділах вона виражається, і про це Павло написав у 1Кр 13:4—8. (Див. коментар до 1Кр 13:4.) Те саме грецьке слово використовує Іван в 1Ів 4:8—10, де описує «Божу любов». Він навіть каже, що «Бог є любов», тобто що Єгова є уособленням любові. (Див. коментар до Ів 3:16.) Ісус сказав, що любити Бога і любити ближнього — це дві найбільші заповіді (Мт 22:37—39; див. коментар до Мт 22:37).

Радість. Приємне почуття, яке має людина, коли очікує чи отримує щось добре; справжнє щастя. Вжите тут грецьке слово стосується радості, яка є глибоко в серці людини. Джерелом радості є Єгова, «щасливий Бог», і він хоче, щоб його служителі були радісні (1Тм 1:11). З допомогою Божого духу християнин може залишатися радісним, незважаючи на труднощі, горе чи переслідування (Кл 1:11; Єв 12:2; Як 1:2—4).

Мир. Грецьке слово, перекладене як «мир», має широке значення. У цьому контексті «мир» включає в себе спокій, який панує в серці та розумі і який можна мати завдяки близьким стосункам з Єговою, «Богом миру» (Флп 4:9; 1Фс 5:23; Єв 13:20; див. коментар до 1Кр 14:33). Божий святий дух часто згадується разом з «миром» і «спокоєм» (Дії 9:31; Рм 8:6; 15:13). Цей дух допомагає тим, хто має мир з Богом, розвивати добрі стосунки з іншими і сприяти злагоді та єдності (Мт 5:9; 2Кр 13:11; Як 3:18).

Терпеливість. Або «довготерпіння». Вжите тут грецьке слово може буквально означати «довгість духу» (англ. видання «Грецькі Писання. Підрядковий переклад Царства»). Воно передає думку про спокій, витривалість, витримку і здатність стримувати свій гнів. Бог Єгова — найвидатніший приклад терпеливості (Рм 2:4; 9:22; 1Тм 1:16; 1Пт 3:20; 2Пт 3:9, 15). Павло згадує терпеливість як важливу ознаку християнської любові (1Кр 13:4).

Доброта. Це риса, яка виявляється у щирому зацікавленні людьми, дружньому ставленні до них і практичній допомозі. Бог Єгова виявляє доброту навіть до невдячних і неправедних (Лк 6:35; Рм 2:4; 11:22; Тит 3:4, 5). Коли Ісус говорив про ярмо, яке братимуть на себе його учні, то назвав його «зручним» (в оригіналі вжито форму грецького відповідника слова «доброта»), тобто «приємним; таким, що легко нести» (Мт 11:30, прим.). Християнам, які взяли на себе це ярмо, радиться одягнутися в доброту (Еф 4:32; Кл 3:12).

Великодушність. Це риса, що виражається у великій доброзичливості і благородних почуттях. Згідно з визначенням одного словника, грецьке слово, перекладене як «великодушність»,— це «позитивна риса, характерною ознакою якої є зацікавлення добробутом інших». Отже, християнин має не лише бути великодушним, але й виявляти великодушність. Хоча християни є недосконалими людьми, вони можуть розвивати великодушність, якщо будуть слухатися наказів Єгови та наслідувати його великодушність і щедрість у ставленні до інших (Дії 9:36, 39; 16:14, 15; Рм 7:18; Еф 5:1). Єгова є великодушним в абсолютному значенні цього слова (Пс 25:8; Зх 9:17; Мр 10:18 і коментар). Він дуже щедрий, чуйний та уважний Бог (Дії 14:17).

Віра. Тут вживається грецьке слово пı́стіс, основне значення якого — «впевненість; довір’я; тверда переконаність». У Єв 11:1 Павло наводить натхнене Богом визначення віри. Подібно як з любов’ю, щоб описати віру, найкраще сказати, в яких ділах вона виражається (Як 2:18, 22; див. коментар до Ів 3:16). У Біблії сказано, що християнська віра має зростати, і це видно з прохання Ісусових учнів: «Додай нам віри» (Лк 17:5). Павло похвалив християн у Фессалоніках: «Ваша віра надзвичайно зростає» (2Фс 1:3; див. також 2Кр 10:15). У книзі Галатів «віра» згадується понад 20 разів, і, як і в цьому вірші, найчастіше вона пов’язана з довірою до Бога та до Христа (Гл 3:6, 11). У 2Фс 3:2 Павло говорить: «Не всі мають віру». Щоб розвинути міцну віру, людина повинна мати святий дух Єгови.

Лагідність. Це внутрішня спокійність і миролюбність, які християни виявляють у стосунках з Богом і з ближніми (Гл 6:1; Еф 4:1—3; Кл 3:12). Оскільки лагідність — одна з граней плоду Божого духу, її неможливо розвинути лише за допомогою сили волі. Християнин розвиває лагідність, коли наближається до Бога, молиться про його дух і піддається впливу цього духу. Лагідність — це не боягузтво і не слабкість. Грецьке слово праı́тес, перекладене як «лагідність», передає думку про м’якість, поєднану з силою; силу, яку тримають під контролем. Споріднене слово праı́с перекладено як «лагідний» (Мт 21:5; 1Пт 3:4). Ісус сам назвав себе лагідним (Мт 11:29), але він аж ніяк не був слабким. (Див. Мт 5:5 і коментар.)

Самовладання. Грецьке слово, перекладене тут як «самовладання», вживається у Грецьких Писаннях чотири рази (Дії 24:25; 2Пт 1:6). За визначенням, це «вміння стримувати свої емоції, пориви чи бажання». Споріднене грецьке дієслово використовується в 1Кр 9:25 (див. коментар), де Павло згадує про атлетичні змагання: «Кожен учасник змагань у всьому виявляє самовладання». Це грецьке дієслово також вживається в Септуагінті в Бт 43:31, де говориться, що Йосип «взя[в] себе в руки». Єврейське дієслово, вжите в Бт 43:31, також вживається в Іс 42:14, де Єгова каже про себе: «Я... стримувався». Єгова не поспішає відразу карати грішників, а дає їм час, щоб вони могли покинути свої неправедні дороги та здобути його схвалення (Єр 18:7—10; 2Пт 3:9).

Проти такого немає закону. Жоден закон не може обмежити християнина у тому, до якої міри йому розвивати риси, котрі є плодом Божого духу. Усі ці риси повністю узгоджуються із законом любові, викладеним у Мойсеєвому законі (Лв 19:18; Пв 6:5), і «законом Христа» (Гл 6:2; Ів 13:34). Слово «такого» передає думку про те, що плід духу Єгови не обмежується лише наведеними тут дев’ятьма рисами. Християнська особистість складається з цих та інших рис, і кожну з них можна розвинути за допомогою святого духу (Еф 4:24, 32; 5:9; Кл 3:12—15; Як 3:17, 18).

Виявляє самовладання. Під час підготовки до змагань атлети багато в чому собі відмовляли. Наприклад, вони обмежували свій раціон, а дехто стримувався від вина. Історик Павсаній писав, що підготовка до Олімпійських ігор тривала десять місяців, і, як вважається, приблизно стільки ж тривала підготовка до інших великих змагань.

Лагідні. Люди, які охоче підкоряються волі Бога, слухаються його вказівок і не намагаються домінувати над іншими. Грецьке слово не містить думки про слабкість чи боягузтво. В Септуагінті словом «лагідний» перекладено єврейське слово, яке можна передати як «сумирний» або «смиренний». Воно вживається стосовно Мойсея (Чс 12:3), людей, які приймають навчання (Пс 25:9), тих, хто успадкує землю (Пс 37:11), а також Месії (Зх 9:9; Мт 21:5). Ісус сам назвав себе лагідним (Мт 11:29).

Прибили до стовпа. Грецьке дієслово стауро́о вживається в Євангеліях стосовно страти Ісуса Христа. Тут Павло використовує це слово в переносному значенні. (Пор. коментар до Рм 6:6.) Воно вказує на те, що послідовники Христа повинні вдаватися до конкретних і рішучих дій, щоб умертвити плоть, тобто грішну людську природу. Коли християнин перемагає і тримає під контролем грішні «пристрасті і бажання» «плоті», то вони ніби помирають і більше не мають над ним жодної влади (Гл 5:16). Ці слова Павла тісно пов’язані з попередніми віршами і підкреслюють, що ті, хто належить Христу, мають рішуче відкидати «учинки плоті», згадані в Гл 5:19—21.

Була прибита з ним до стовпа. У Євангеліях грецьке дієслово сінстауро́о вживається стосовно тих, хто був страчений поряд з Ісусом (Мт 27:44; Мр 15:32; Ів 19:32). Павло у своїх листах кілька разів згадує про Ісусову страту на стовпі (1Кр 1:13, 23; 2:2; 2Кр 13:4), але тут він говорить про страту в переносному значенні. Він показує, що християни умертвили свою стару особистість завдяки вірі в страченого на стовпі Христа. Павло використовує це дієслово в подібному значенні у своєму листі до галатів, коли пише: «Я прибитий до стовпа разом з Христом» (Гл 2:20).

Не ставаймо пихатими. Павло дає цю пораду після того, як протиставляє «учинки плоті» і «плід духу» (Гл 5:19—23). Грецьке слово кено́доксос, перекладене як «пихатими», передає думку про «пусту славу; марнославство». У Грецьких Писаннях воно трапляється лише тут. За визначенням одного словника, це слово описує людину, «яка має завищену самооцінку, є зарозумілою, хвалькуватою». Така людина претендує на похвалу, для якої немає підстав. Споріднене грецьке слово у Флп 2:3 перекладено як «пихатість».

Підштовхуймо одне одного до суперництва. Або «змушуймо одне одного помірятися силами». Згідно з одним словником, вжите тут грецьке дієслово дослівно означає «виклика́ти когось на змагання, провокувати когось (часто з ворожістю), кидати комусь виклик». Інший словник дає таке визначення: «Виклика́ти на бій або змагання».